1.5

***

– І ти все це мовчки проковтнеш? – прогнавши Енж, Роберт самостійно накривав на стіл.

І це попри те, що я вже кілька разів йому сказала, що не буду вечеряти. Хіба полізе шматок у горло після останніх новин і прийнятих рішень?

В голові все ще гуділи голоси запрошених гостей. Здавалося, я досі чую їх шепіт за спиною. І не хотілося і думати про те, що мене чекає завтра, варто лише вийти з дому.

Та в кожній крамниці – чи то капелюшків, чи то солодощів, чи то жіночих романів – полоскатимуть моє ім'я. Все драконові під хвіст. Плани, котрі були настільки виважені й відточені. Все!

Ненавиджу, коли доводиться повністю перекроювати свої плани. Ненавиджу, коли доводиться це робити під тиском.

Але якщо когось і хвилювали мої душевні страждання, то точно не цього старого вояку. На його думку, я чудово можу страждати і планувати відплату і на повний шлунок.

– Боюсь, що вибір у мене невеликий, – зробивши ковток того самого вина, за котре довелося відсипати кругленьку суму і котре так мені й не знадобилося сьогодні. Кислятина страшенна, до речі. Але принаймні кривитися можна було без шкоди для репутації. – Вікторія – це таран, що зносить перепони на своєму шляху. Такою вона була ще з дитинства. Буквально відтоді, як уперше підвелася на ноги й вирішила, що тепер для неї жодних перешкод не існує. Лишається тільки зрозуміти, якими ж є її справжні цілі.

Чи сумнівалася я, що вона нацькує на мене таємну канцелярію? Ні! Ані на мить я не думала, що вона відмовиться від своїх слів. Вона змусить мене або тікати, або співпрацювати. Якщо вже вона сюди заявилася і вдалася до шантажу. Тож вибір у мене дійсно не такий вже й великий. Точніше, у мене його взагалі немає. Адже головна моя біда так і не вирішилася.

І, хай там як, але в чомусь Торі мала рацію – я любила авантюри, ризик, небезпеку. Тож, відмовивши Арстронгу, я відчула скоріш полегшення, ніж досаду. 

Проте це не означає, що пропозиція Вікторії зробила мене дуже щасливою. 

Проблема навіть не в самому завданні. Спокусити графа Тевері і змусити його відмовитись від заручин з герцогинею? Зізнатися, завданнячко ще те. Диво, що подібний альянс взагалі розглядається. І боюсь уявити, що спонукало герцогиню зголоситися на цей шлюб. Точно за цим рішенням стоїть якийсь скандал. Проте мова не про герцогиню, коли вже графу Тевері випав шанс стати герцогом, то буде дуже складно зробити так, аби він відмовився від цих заручин. 

І все ж не неможливо. Що більше, Вікторія чудово впоралася б із цим сама. В неї куди більше шансів вступити на потрібний факультет, менше ризиків привернути непотрібну увагу і навіть іспит вона складе з більшою ймовірністю. Та й документи, котрі засвідчать, що Вікторія міс, а може навіть і леді зі збіднілого роду з провінції, вона може зробити з такою ж легкістю, як і я. А привертати увагу чоловіків вона вміє навіть краще. Перевірено неодноразово. 

Тож виникає резонне питання – на який біс їй я? 

На це питання у мене відповіді не було. 

– Тобто… гадаєш, граф Тевері тільки привід? – піднявши погляд холодних сірих очей, серйозно, навіть стривожено запитав Роб. 

– Впевнена в цьому, – відставивши келих на стіл, зізналася я. – І до того, як вступити в гру, нам конче потрібно дізнатися, що саме потрібно Вікторії. 

– Зроблю все, що зможу, – кивнув Роберт. 

– Тільки будь обережним. Торі не любить, коли зазіхають на її таємниці. А я не готова ризикувати твоїм життям. 

– Дуже вдячний за твою турботу, Лорі. Але з твоєю сестрою якось впораюсь. 

– В тім і річ, що якось.

– Гаразд. А сама? – запитав Роб, навіть не намагаючись удавати, що повірив у те, що наше становище настільки безвихідне, що я прийняла правила чужої гри. – Ти що задумала? 

– Що задумала я? – протягнула ледь не по складах я, зробила ще ковток кислючого вина, скривилася і відставила келих. – Нічого поки. 

– Та ну, – ні на мить не повірив мені Роберт. – І я зараз маю вдати, що повірив тобі? Лорі, пробач, проте я майже впевнений, що ти встановила власні цілі, щойно почула, куди й навіщо подасися. Проте якщо не хочеш, можеш мене в свої плани не включати. 

– Давай без цих дешевих маніпуляцій. Ми з тобою надто близькі, аби в наших стосунках було місце фальші, – відмахнулася я, наблизившись до столу і оцінивши пізню вечерю, котру доведеться зʼїсти. Ніби дракона відгодовує, чесне слово. – Плану немає. Проте… – Роберт лише хмикнув в ту довгу паузу, поки я смиренно чекала, коли на моїй тарілці опиниться салат. – Проте скажи мені, мій любий друже, де на континенті найбільша бібліотека? 

– В Райденхорі? – задумавшись, чи то відповів, чи то запитав Роб. 

Я відповіла кивком, енергійно розправляючись із салатом. 

– І ти… 

– Матиму доступ до неї, як студентка. Чи не іронія? Вступити до магічної академії, щоб відшукати спосіб блокувати власний дар? 

– Авантюрно, – зваживши почуте, промовив таки Роб. 

– Обожнюю авантюри. Головне, аби мої цілі і плани не йшли в розріз із планами і цілями Торі. Інакше боюсь уявити, на що перетвориться це завдання.