1.3

Вогонь первородний! Це навіть не смішно. 

Втім, чому дивуватись. Торі не змінюється за жодних обставин. Така ж зверхня, егоїстична і самозакохана змія, котрій плювати на мене.

І… Не знаю, чого в моїх відчуттях цієї миті було більше: задоволення, що я вкотре мала рацію, чи легкого розчарування, що… я вкотре мала рацію.

– Іди ти знаєш куди… – хмикнула я, відхилившись і склавши руки на грудях.

– Фі! Ти ж поважна міс. От шлюб з майже лордом укласти збираєшся. Хіба тобі таке личить?

– Люба моя сестро… – мило усміхнувшись, проспівала я. І різко та безапеляційно відрізала: – Іди до біса. Я не братиму участі в жодній з твоїх авантюр. Ніколи! Я починаю нове життя. Власне, я вже його почала. Хоч ти, як і завжди, плювати хотіла на мої плани, бажання і… моє життя, в принципі. Тож більше жодних авантюр, афер, обманів…

– Господи, скільки пафосу, – закотивши очі, простогнала Вікторія. – Та озирнись довкола. Це життя і є обман і афера. До всього найнудніша з твоїх афер. На що ти перетворилась, Лорана? Ти ж мохом поростеш за місяць.

– А ти не думала, що саме цього мені і хочеться?

– Ой, зараз вмру зо сміху! Кого ти обдурюєш?

– Але це не твоя справа, Торі. Взагалі, жодного разу, ані на секундочку не твоя справа! І запхай собі в пельку всі свої пропозиції. З тобою я більше навіть яблука до сусідів красти не піду. 

– Як скажеш, сестро. От тільки навідаюсь наостанок до твого… можливого нареченого. Як гадаєш, йому буде цікаво дізнатись, чим саме займалась жінка, з котрою він подумує звʼязати своє життя, приблизно… назавжди? І як гадаєш, як швидко на твоєму порозі будуть хлопчаки з чорними перснями таємної канцелярії? М?

– Тільки спробуй, – прошипіла я.

– Лорана, ти мене знаєш краще за будь-кого. І чудово усвідомлюєш: я не пробую, а роблю. А ще… не здаюсь! – і примирливо додала. – Пробач, проте… Я без тебе ніяк, Лорі, – Вікторія розвела руками і, ніби вибачаючись, усміхнулась. – Я – сила. Плани – це по твоїй частині. І твій дар буде дуже корисний у разі провалу.

– Ох, дійсно. Відколи на континенті закінчились Відчі? Чи всі настільки наслухались про твої методи роботи, що втікають, щойно чують ім’я напарниці?

Вікторія поблажливо усміхнулась, піднявшись з крісла та, вдаючи цікавість, наблизилась до стелажів з книгами. Досить різними, сповненими мудрості, знань і цінних порад, але так і не прочитаних мною. І мені здавалось, що навіть цей факт не приховався від сестри, яка з уважністю дослідника роздивлялась корінці.

– Мені не потрібен аби хто, Лорано. Мені потрібна краща! І та, кому я повністю зможу довіряти.

– О! Довіряти, значить. А тобі? Тобі я довіряти можу, Торі?

– Звісно, – поривисто розвернувшись до мене, запевнила сестра. – Абсолютна щирість, повна відвертість, чесна співпраця…

– Он воно як?! – протягнула я, скривившись. І розсміялась. – Та ці поняття навіть писати на одній сторінці з твоїм ім’ям протизаконно. Все, що вилітає з твого рота, або вже брехня, або настільки викривлена правда, що… Фу-ф! І… пам’ятаєш?... Здається, я це вже чула одного разу. Нагадати, чим все скінчилось? – і стиснувши долоні в кулаки так, що нігті вп’ялись у шкіру до болю, нагадала: – Ти вийшла заміж за мого нареченого.