1.2

І відсалютувала мені келихом з тим дорогезним червоним вином, котре мені довелось замовити у винній крамниці містера Таутбері. Найдорожче вино з найдорожчої крамниці. Виключно аби задобрити головну сваху міста. А не для…

Вбила б!

– Вікторія! – буквально виплюнула я ім'я сестрички, втягнувши повільно повітря, аби заспокоїтись.

Та куди там? Вона бісила мене вже одним своїм існуванням!

Торі… Моя копія ззовні і абсолютний антипод в душі. Принаймні мені дуже хочеться сподіватись, що я не настільки безпринципна падлюка.

От кому в нашій сімʼї дісталась і активна магія, і рішучість, і невимушеність. І нахабність заявитись до мене після всього, що між нами сталось.

Три роки! Три роки ми не бачились. Три роки про цього монстра не було ні слуху ні духу. І я б з радістю продовжила термін свого незнання до… вічно. Проте не з моїм щастям, схоже.

Кажуть, що близнюків тягне один до одного. Певно, так воно й є. Адже навіть дитячі хованки були для нас максимально безглуздою грою. Торі завжди мене знаходила і перевертала моє життя з ніг на голову. І практично все я їй готова була пробачити і… пробачала.

Але не те, що вона зробила в нашу останню зустріч.

Двері за моєю спиною зачинились обережно й тихо. І я б навіть не звернула на це уваги, якби наостанок не пролунало обережне і тихе: “Тримай себе в руках, Лорі!”.

О! Я обовʼязково б прислухалась до поради всюдисущого Роберта, якби була хоч трішечки менше зла та роздратована.

– Як ти посміла? Як тобі ноги не відсохли переступати мій поріг? – з невідворотністю природної катастрофи я рушила до сестри, що спостерігала за мною зі звичною для неї лінивою цікавістю.

Навіть вино попивала спокійно і виважено. Хоч би вдавилась!

Мушу визнати, що вигляд вона мала дратуюче квітучий. Якщо шкіряний мисливський костюм, зброя і купа магічних прибамбасів на поясі має хоч щось спільне з квітками. Але краса і привабливість жінки лише на малий відсоток в одязі чи зачісці. Це в очах. В усмішці. В магнетизмі, котрий приковує погляд.

Так от, прикро зізнаватись, але Вікторія стала ще гарнішою за ці три роки. 

– І я тебе безмежно рада бачити, Лорана, – відсалютувавши келихом, Вікторія зробила ще ковток, щасливо усміхнувшись. – Проте дещо ображена. Подейкують, що сьогодні знаменна подія. Я розраховувала на запрошення. 

Я б з превеликою радістю вчепилася сестричці в волосся і спустила її зі сходів. Проте у дворі почувся грюкіт коліс по бруківці, голоси… І сумнівів не виникало, що це почали прибувати запрошені на прийом гості. І будь-який різкий рух може не просто привернути непотрібну увагу, а буквально знищити мене, мою репутацію і всі мої плани. 

І чому ця катастрофа заявилась в мій дім саме сьогодні? 

– Мрій далі, – гаркнула я, зупинившись по інший бік власного письмового столу та спершись на нього руками, нахилилася вперед. – Що ти тут робиш взагалі? 

– Сумувала, – протягнула Торі, навіть не здригнувшись. – Вирішила навідати єдину рідну людину, обійняти… 

– Майже вірю, – скривилася на це я. – Проте твоїх почуттів не поділяю. Як і чудово розумію, що просто так ти б до мене не припхалася. Принаймні сподіваюся, що маєш хоч краплину совісті, аби не потрапляти мені на очі. 

– Ти мене розкусила! – фальшиво зітхнула Торі. – Вина випити забігла. – І зробила ще ковток з кришталевого келиха.

Боги, навіть не уявляла, що мене може настільки розгнівати такий простий жест. 

– Вікторіє, не грайся зі мною. У мене і так вкрай паскудний настрій і з витримкою проблеми. Клянусь, будь-який твій необережний рух, і мене вже ніщо не зупинить… Тож давай по-хорошому! Тобі від мене щось потрібно? – спробувавши приборкати почуття, прошипіла я. – Тож припини ламати комедію. Кажи, що хочеш і вимітайся. 

Вікторія скривилась, вмить стерши з обличчя вдавано зверхню усмішку. Постукала пальцями по стільниці і глянула мені прямо в очі. 

– Мені потрібна твоя допомога в одній справі, Лорі. Досить… прибутковій справі.