Глава 6

Анна впевненим кроком зайшла до приймальні, де за широким столом сиділа молода секретарка, демонструючи своє глибоке декольте з пишними формами з-під бордової блузки. Біляве волосся охайно зібране у високу гульку, а зелені очі зацікавлено міряли поглядом гостю. Вона була схожа на модель з глянцевого журналу й Анна мимоволі позаздрила такій ефектній зовнішності. Дівчина зупинилася біля столу й поцікавилася:

- Доброго дня! Стас у себе?

- Станіслав Петрович в себе, - секретарка повчальним тоном одразу виправила звертання Анни, при цьому поглянула на неї так, ніби вона зробила смертельну помилку. Перевела байдужий погляд на екран комп`ютера і продовжила, - але він зайнятий. Ви домовлялися про зустріч?

- Так, не хвилюйтеся. Він мене чекає.

Анна впевнено брехала. Вирішила, якщо навідається до Стаса на роботу, то можливо пощастить і вона дізнається хоча б щось про його незаконні справи. Рішуче попрямувала до дверей, які вели в кабінет псевдонареченого. Секретарка миттю схопилася на ноги та стала між дівчиною і дверима, виставивши груди вперед. Здавалося, вона захищає стратегічно важливий об`єкт на який вхід суворо заборонений. Нахмурила брови та гнівно процідила крізь зуби:

- Я маю повідомити про ваш прихід. Як вас звуть?

- Скажіть, що прийшла Анна, його наречена.

На останньому слові дівчина зробила особливий наголос. З неприхованим задоволенням спостерігала як обличчя секретарки зблідло. Вона насупилася та гнівно промовила:

- Він немає нареченої. Вам краще піти.

- А Стас звітує вам щодо свого особистого життя? Дозвольте пройти.

Така поведінка дівчини здавалася Анні дивною. Закралися підозри, що між нею і її керівником склалися дуже близькі стосунки. Секретарка стояла з войовничим виглядом і не мала наміру відступати, що тільки підтверджувало такий здогад. Вона виставила вказівний палець вперед, демонструючи ідеальний яскраво червоний манікюр:

- У Станіслава Петровича зараз зустріч. Приходьте пізніше.

Ця нахабна брехня розлютила Анну, а поведінка дівчини не зрозуміла. Вона вибрала зі сумочки телефон та набрала номер Стаса, дивилася в хижі зелені очі підведені чорним олівцем. Чоловік майже одразу відповів і Анна, смакуючи кожне слово уважно стежила за реакцією секретаря:

- Я стою у тебе в приймальні, а твоя секретарка не пропускає до твого кабінету, коханий.

За кілька секунд двері кабінету відчинилися і з`явився Стас з телефоном прикладеним до вуха. Упевнившись, що Анна й справді його чекає, опустив руку та поцікавився:

- Людочко, що відбувається? Чому ти не пропускаєш мою наречену?

- Вибачте, Станіславе Петровичу, - якось по-особливому виділила звертання до нього та відступивши вбік, винувато опустила голову, - Я гадала, що це чергова ваша пасія, яких ви наказували не впускати.

Чомусь від почутого Анні стало неприємно. Черговою пасією її ще не називали. Звичайно, Стас не зізнавався у щирому коханні до смерті й вона з ним не зовсім щира, але озвучене вимальовувало яскраві картинки у голові, які зовсім не подобалися. Стас підійшов до неї та лагідно взяв її за руку.

- Це Анна, моя майбутня дружина, тому її завжди можеш впускати.

Під злий погляд секретаря, вони зайшли до кабінету. Стас нахилився, щоб поцілувати дівчачу щоку, проте Анна, ніби не помітила цього та впевнено попрямувала до дивану. Не бажала його поцілунків, адже знала – їй потрібно виконати свою роботу і зібрати докази проти цього привабливого чоловіка. Не соромлячись, розмістилася на дивані. Навпроти висів плазмовий телевізор, з якого грала весела музика. На невеличкому журнальному столику стояла широка ваза з дорогими цукерками. Ноутбук, який найбільше цікавив дівчину, знаходився на робочому столі з ідеальним порядком. Складалося враження, що за ним працює або дуже педантична людина, або та, яка майже не веде справи. Дівчина закинула ногу на своє коліно.

- А ти тут точно працюєш? Щось така атмосфера не схожа на робочу.

Стас примостився поруч та впевнено поклав руку на її талію:

- Кицю, ну яка робота? Ти ж знаєш я не створений для неї. Доводиться марнувати свій час тут, вдаючи, що працюю, інакше Андрій з матір`ю не дадуть грошей. Вони вважають, що тримають мене у колючих рукавицях, але не довго їм залишилося керувати мною. Якщо я укладу договір, то не потребуватиму їхніх фінансів. Ми будемо вільні!

Почувши таке, Анна насторожилася. Чи це не про ту саму справу говорить чоловік, заради якої вона тут? Ніжно провела пальцями по чоловічій шиї, вдаючи, що розганяє невидимі пилинки. Її рука повільно ковзнула вниз та почала гратися з верхнім ґудзиком  синьої сорочки. Їй хотілося затуманити розум Стасу та непомітно для нього вивідати потрібну інформацію.

- Що за договір?

Стас злегка всміхнувся та поклав вільну руку їй на потилицю, поплескавши по ній:

- Нехай твоя мила голівка цим не переймається.

Його очі видавали вогники підозри, які щойно загорілися. Він залишив голову Анни в спокої, рукою опустився вниз та зупинився на її спині. Щоб розвіяти небажані припущення щодо себе, дівчина почала грайливо виводити візерунки на його грудях.

- Коли ти говориш, що будемо вільні, то маєш на увазі вільні від шлюбу? Нам більше не доведеться одружуватися?