Глава 4

Дмитро хоч і здивувався такому розвитку подій, проте у своїх думках потішався. Вийшло навіть краще ніж він розраховував. Відчув себе талановитим актором відомого театру та швидко вжився в роль ревнивого парубка. Вдаючи роздратування, грізно прошипів, із задоволенням плюючись слиною на молодого мажора:

- Вдарю, щоб знав як чіплятись до чужих дівчат.

Поліціянт не зчувся як відчув удар по своїй щоці. Стас смачно зарядив своїм важким кулаком по його обличчю. Перекрикуючи музику, він виставив вказівний палець вперед, погрожуючи ним Дмитру.

- Щоб я тебе більше не бачив поряд з Анною. Забудь про неї, інакше наступного разу я зроблю так, що рахуватимеш свої кістки у лікарні.

Дмитро випростався та намагався гідно піти. Впевнений, його напарниця уже зацікавила цього розпещеного хлопчака. Наостанок крикнув у натовп:

- Вона мене більше не цікавить. Не бруднитиму свої руки об неї.

Анна вражено дивилася як її колега покидає зал. Шокована таким вчинком Стаса, зараз поглянула на нього по-іншому. Не уявляла його у ролі захисника слабких й беззахисних і це безперечно подобалося. Він підійшов ближче та турботливо схопив за долоню, яка й досі тримала начебто постраждалу щоку. Повільно відірвав її від обличчя й зосередив на ньому свій погляд:

- Дуже болить? – злегка доторкнувся до враженої ділянки та, не поспішаючи, провів пальцями вниз, впевнено рухаючись до звабливих губ. Такий інтимний жест хвилював і породжував трепетні почуття у серці Анни. Чоловік ніби не помітив цього, широко усміхнувся, демонструючи ідеальні зуби:

- Не переймайся, зараз твоєму дружку болить не менше.

- Колишньому дружку. Ми щойно розсталися. Він бачив як ти до мене підходив і влаштував сцену ревнощів.

Стас запитально підняв брови до верху та забрав свою руку від обличчя дівчини:

- Це через нього ти мені відмовила? Все ж я наполягаю відвезти тебе додому. Не хвилюйся, тебе я не битиму.

Анна досягла результату який хотів Дмитро. Боязко схвально кивнула і тримаючи за руку Смарзалюка, покинула гучні стіни розважального закладу. Нічна прохолода одразу протверезила розум. Їй потрібний був план як заманити цього чоловіка у свої тенета, при цьому не жертвуючи гідністю. Вражено спостерігала як він дістає з кишені телефон:

- Я викличу таксі. Свій автомобіль залишив дома, знав, що буду випивати, тому зараз я пішохід.

Таким вчинком Стас одразу заслужив повагу Анни. Сама ж боролася проти п’яних за кермом і така відповідальність з його боку здивувала. Якби вона не бачила досьє на нього, то подумала б, що він просто вихваляється і нікого автомобіля немає. Таксі приїхало швидко і вони сіли на заднє сидіння. Анна назвала свою домашню адресу й всю дорогу мило вела бесіду. Чоловік більше не робив брудних натяків та поводився доволі стримано.

Коли вони опинилися біля її будинку, то Стас не вагаючись заплатив за таксі та вийшов на вулицю. Без крихти сорому в очах поцікавився:

- Запросиш до себе?

- Не можу. Я живу з дівчиною, ми разом винаймаємо квартиру й у нас домовленість - гостей не приводити.

Це була чиста правда й Анна навіть зраділа, що їй не довелося брехати цього разу. Стас розвів руками.

- Тоді поїдемо в готель, – спіймавши на собі скептичний погляд дівчини, швидко виправився, - ми просто поговоримо. Я хочу дізнатися про тебе більше.

- У такому випадку зателефонуй мені завтра, домовимося про зустріч.

Анна розуміла, якщо випустить зі свого хиткого гачка Смарзалюка, то начальник їй цього не пробачить. Злилися на Дмитра, це через нього їй доводиться фліртувати з ймовірним злочинцем. Чоловік вибрав телефон зі своєї кишені та записав номер. Звісно, краще щоб і вона мала його номер телефону, адже шанси на те, що Стас передзвонить були не такими й великими. Вирішила, якщо не отримає від нього дзвінка, то знайде Смарзалюка у соціальних мережах та напише йому.

Він заховав телефон й несподівано схопив її за талію. Відчула на своїх вустах його нетверезе дихання. В очах кольору кориці розгледіла певне захоплення та магнетизм. Здавалося, якщо продовжуватиме стояти у цих ніжних обіймах, то сп’яніє, проте не відомо чи від запаху алкоголю, чи від його природного шарму. Стас наче відчув такий непевний стан та нахилився до її вушка:

- Не подаруєш поцілунок на прощання?

- Я поцілую тебе під час наступної нашої зустрічі, – дівчина багатообіцяльно посміхнулася. Сподівалася, до цього не дійде, але вселити примарний шанс надії в серце Смарзалюка вважала необхідністю. Він посміхнувся у відповідь.

- Я тобі обов`язково нагадаю.

- А я не забуду.

Поки ці розмови не стали відвертішими, Анна вирвалася з лагідних рук чоловіка та поспішила до під’їзду. Навіть не оглядаючись, зайшла до будинку й зникла за дверима багатоповерхівки.

Вона і не припускала, що вже наступного дня зустрінеться зі Стасом та сама бажатиме його поцілунків. Цей чоловік заворожував, захоплював природною харизмою у свої тенета й викликав симпатію. Проте сьогодні, Анна зрозуміла – не тільки у неї є таємниця від нього. Безперечно чоловік щось не договорював, не розуміла навіщо йому здалося це одруження.