Глава 1

Декілька тижнів перед цим…

До великого двоповерхового будинку під`їхав чорний автомобіль з тонованими вікнами. Наче навмисно, для того, щоб дівчина оцінила усю розкіш, Стас припаркувався біля дому, не заїжджаючи в гараж. Із напруженого вигляду Анни, він зрозумів – йому вдалося справити бажаний ефект. Вона несміливо вийшла з машини та стала перед домом, зупинивши свій погляд на трояндах, що розцвіли різнокольоровими бутонами у клумбі. Стас підійшов до дівчини та ніжно схопив за руку:

- Не хвилюйся, моя мама тебе не з`їсть, а от брат – може.

Анна ще більше напружилася. Не розуміла чи чоловік говорить правду, чи жартує. Стоячи зараз на охайно викладеній бруківці у дорогих туфлях на високій шпильці, вона подумки проклинала той день, коли вирішила влаштуватися на цю роботу. Стас нахилився та поцілував у щічку. Тілом пробіглася хвиля жару і дівчина ще більше розгубилася. Повторювала собі – він лише чергове її завдання, не варто проникатися симпатією до цього чоловіка. Але поглянула на нього і зашарілася. Його карі очі поїдали її тіло й хлопець цього навіть не приховував. Він мав коротке чорне волосся, ідеально поголені щоки та чепурний брендовий одяг. Безперечно був красенем і це тільки ускладнювало завдання Анни не закохатися. Вона мило усміхнулася та сильніше стиснула його руку:

- Ти ж не дозволиш своєму брату з`їсти мене?

- Звичайно, ні. Ходімо, познайомишся з моєю сім`єю.

Вони зробили декілька кроків і з будинку вийшла доглянута жінка з чарівною посмішкою. Її світле волосся вільними локонами спадало на плечі, подовжена футболка та звичайні джинси ідеально лягли на фігуру, проте ледь помітні зморшки навколо темних очей виказували справжній її вік. Стас невдоволено фиркнув:

- Мамо! Не могла вдома зачекати? Тепер доведеться знайомити вас на вулиці, – він кивнув на дівчину, - це Анна, моя дівчина, а це моя мати – Сільва Аристахівна.

Жінка байдуже змахнула рукою. Здавалося, зауваження сина вона й зовсім не почула:

- Анно, дитинко, я дуже рада з тобою познайомитися. Нарешті Стас взявся за розум.

Жінка наблизилася та поцілувала Анну у щічку. Дівчина одразу уловила квітковий аромат її парфумів та ввічливо посміхнулася.

- Мені приємно познайомитися з родиною Стаса.

Вона тицьнула паперовий пакет з подарунком, зайшла в дім і одразу опинилися у просторому холі, в кінці якого розкинулися широкі сходи, що вели на другий поверх. Дівчину люб’язно запросили до вітальні та посадили на м’який шкіряний диван.

- Ви поговоріть тут трохи, я піду погляну чи готова вечеря.

Анна спробувала зосередитися та виконати своє завдання. Вона нахилилася до чоловіка та мило промуркотіла:

- Мені потрібно у ванну.

- Я тебе проведу.

Трохи побувши у ванній кімнаті та поправивши волосся, дівчина вийшла і зраділа, що Стас не чекав її біля дверей. Нарешті вона зможе нишком оглянути будинок. Відчинила сусідні двері  й бінго! Знайшла саме те, що їй потрібно. Це виявився робочий кабінет. Швидко зайшла в нього та зачинила двері. Із сумочки вибрала жучок та поглядом почала шукати місце, де б його заховати. На столі лежали охайно складені документи, в які хотілося зазирнути, але страх бути впійманою не виправдовував такий ризик. Тоді її очі натрапили на велику книжкову шафу. Товста зелена книга сама напрошувалася, щоб у неї поставити цей прослуховувальний прилад. Підійшла до шафи, взяла книгу та прилаштувала там жучок. Справу зроблено! До виходу поверталася пересуваючись на пальцях, намагалася, щоб дзвінкі шпильки не видавали її присутності.

 Раптово двері відчинилися і вона зіштовхнулася з оголеними чоловічими грудьми. Перелякано зробила крок назад й перед її очима постало мускулисте рельєфне тіло, по якому стікали краплі води, рухаючись вниз до білого рушника, що обгорнув стегна. Анна насилу відвела погляд від м’язистих кубиків на животі і подивилася у шоколадні очі чоловіка, які суворо виглядали з-під прямих брів. Чорне волосся було мокрим, а легка щетина додавала йому брутальності. Він мав вигляд людини, яка щойно вийшла з душу. З його грудей вирвався грізний рик:

- Хто ти і що робиш у моєму кабінеті?

Чоловік подивився на неї так, що здавалося зітре її на дрібні піщинки, якщо почує незадовільну відповідь. Як на зло не могла знайти розумного пояснення своєї присутності тут. Не виказуючи страху, впевнено мовила:

- Я Анна, дівчина Стаса. Я заблукала, – незнайомець ще більше нахмурив брови та зціпив зуби. На мить їй здалося, що він знає про неї правду. Згадавши, що найкращий захист це напад, продовжила, - а ти хто? Чому розгулюєш у такому вигляді?

- Я Андрій, брат Стаса. Це мій дім, як хочу так і ходжу, – несподівано він схопив її за руку, міцно полонив зап’ястя та потягнув до себе, - але чому ти насправді тут? Не вірю, що заблукала між двома дверима. Негайно зізнавайся.

В його очах вирував ураган, дівчина подумала, що попередження Стаса правдиве, і його брат й справді може її з`їсти. Від сильного стискання руки, відчула як по вені пульсує кров, а у місцях дотику з чоловічими пальцями почали рухатися мурашки.

- Відпусти, мені боляче, – його кам`яне обличчя свідчило про те, що чоловік не поворухнеться поки не почує правду, яку вона озвучити не могла. З того, що було відомо про цього типа, дівоча уява вимальовувала картинки, як її тіло закопують посеред лісу. Тихо, напівхриплим голосом прошепотіла, - добре, я скажу, тільки відпусти.