Пролог

Погляд Анни блукав кабінетом та намагався не натрапляти на чоловіка. Їй здавалося, якщо цей хижак побачить її очі, то зрозуміє усі таємниці. Він наче знав про це, підійшов та нахилився до неї. Свої кремезні руки поставив на підлокітники крісла, захопивши дівчину у своєрідний полон.

- Чомусь мені здається, що ти брешеш. Навіть не так, я впевнений у цьому. Скажи правду, навіщо ти тут?

Дівчина не стрималася і заглянула в його шоколадні очі, які заворожували та манили. Вони дивилися одне на одного і ніхто не наважувався порушити тишу, що панувала в кімнаті. Анна розуміла, він чекає на відповідь, але правду сказати не могла. Його погляд вивчав риси її обличчя і на якусь мить застиг на пухких губах. Коли дівчині здалося, що вона вигадала гідне виправдання, її рота нахабно затулили вимогливим поцілунком.

Вуста чоловіка жадібно смакували піддатливі губи, й Анна, забувши про все на світі, не могла чинити опір. Серце збилося з ритму, а дихання почастішало. Насолоджувалася поцілунком коханого, хоч і знала – вона йому байдужа. Він за будь-яку ціну прагне довести її нещирість, викрити у брехні та назавжди прогнати зі свого життя. Картала себе за те, що не змогла виконати роботу. У неї було лише одне завдання і вона не впоралася. Несподівано у її серце увірвалося кохання та знищило всі плани.

Поцілунок ставав вимогливішим, а рука чоловіка доторкнулася до плеча. Розум повернувся до дівчини лише тоді, коли лямку її майки почали опускати до низу. Змусила себе перервати цей п`янкий поцілунок. Схопила бретельку та повернула її на місце.

- Не треба мене цілувати, – її голос більше нагадував писк. Чоловік хижо зіщулився, не припиняючи вдивлятися у сполохане обличчя своєї здобичі, яка вже давно потрапила у його тенета. Нахилився і впевнено прошепотів на вушко:

- Але тобі подобаються мої поцілунки.

Він не питав, а стверджував. Гарячий потік повітря, що надходив від його дихання, приємно залоскотав шию і викликав особливий трепет. Чоловік, не зважаючи на її невпевнені заперечення, почав обсипати обличчя дівчини короткими поцілунками, які поступово ставали довшими. Повільно, лагідно, трепетно, смакуючи кожний міліметр ніжної шкіри, його губи наближалися до припухлих вуст.

Анна мовчала та навіть не рухалася. Здавалося, один подих і вона зруйнує чарівність цієї миті. Миті, яка їй не належала. Розум кричав про табу, про весь цей фарс, про майстерну гру чоловіка, але серце наказувало йому мовчати. Боялася відчути такий бажаний поцілунок на своїх вустах, адже знала,  може викрити себе. Вперлася долонею у мужні груди та натиснула на них:

- Припини. Ти поводишся неприйнятно.

Чоловік, немов отямився від чарів, відступив. Його очі проникливо сканували поведінку дівчини, наче хотіли розгледіти усі таємниці. Анна зрозуміла, ще трохи і вона не зможе боротися з собою, сама накинеться на нього з поцілунками. Їй треба тікати якомога далі від цього забороненого кохання. Підвелася й, нічого не промовивши, кинулася до дверей. Прошмигнула порожньою приймальнею і вибігла в коридор. Позаду почулася кваплива хода. Він наздоганяв її.

Серце нестримно калатало й пришвидшувало свої удари. Побігла пустим коридором та рахувала кроки до свого спасіння. Ще трохи і вона буде врятована. Натиснула на кнопку ліфта і чекала. Потрібний був час, якого вона не мала. Чоловік йшов впевненою ходою. Він не біг, нічого не говорив, не виражав жодних емоцій, просто швидко наближався. Дівчина усвідомила – це її кінець. Кінець вдаваної байдужості та приховування власних почуттів. Ідея спуститися сходами здавалася рятівною.  Всього лише кілька метрів відділяла її від коханого чоловіка.

Писк ліфта подіяв на дівчину, як холодний душ. Двері відчинилися й Анна бачила за ними своє спасіння. Забігла всередину та натиснула на кнопочку один. Підіймач зачинився, ховаючи невдоволене обличчя чоловіка. Дівчина полегшено видихнула та затулила обличчя долонями. Вона була близька до викриття. Одне слово й сама зізналася б у всьому.

Несподівано ліфт затремтів й зупинився. Здавалося, разом з ним у Анни зупинилося дихання. Напружено чекала, що буде далі. У голові перебирала варіанти своїх дій, як раптом – двері відчинилися. Перед собою побачила коханого, з напруженими вилицями на обличчі. Його очі пропалювали пекельним полум’ям і змушували нервувати.

 Мовчав. Цією мовчанкою ніби влаштовував німий допит. Впевненим кроком зайшов до ліфту. Двері зачинилися, відгороджуючи дівчину від небажаної свободи. Наче для того, щоб ніхто не заважав проводити тортури, чоловік натиснув на кнопку стоп.

- Ти була нечемною дівчинкою, від мене не втікають.

Анна напружилася та притулилася спиною до стіни. Він насунувся на неї, мов бойовий танк. Однією рукою схопив за талію, а іншою вхопився за долоню. Їхні пальці сплелися і це стало сигналом, зеленим світлом для рішучих дій. Його губи цілували її жадібно, квапливо, наче боялися, що їх власниця знову втече. А вона, остаточно здалася під таким натиском і зрозуміла – програла у цій нерівній боротьбі. Почуття взяли на нею верх й опиратися не було сил.

Цілувала чоловіка у відповідь, плавилася від його дотиків та насолоджувалася цією миттю. Пристрасть полонила їх обох, відрізаючи усі шляхи відступу. Її майка майже безшумно впала на підлогу. Дівчачі пальчики впевнено розстібали дрібні ґудзики на сорочці. Нарешті, позбавившись від зайвого одягу, притулилася до його тіла. Він злегка відсторонився й подивився на неї затуманеним поглядом: