РОЗДІЛ 16

Я довго вагався: чи говорити дружині про моє рандеву на дачу до Левченків? Вирішив, що не варто, бо може неправильно зрозуміти. Сказав, що займатимуся посилено репетиторством з Каріною, бо скоро ЗНО, а  дівці ні чорта  в голову не лізе. Воно в принципі так і було. Скільки б я не розпинався про  козаків, князів, гетьманів, Каріна миленько посміхалася й не демонструвала аніякого найменшого хвилювання з приводу своїх мізерних знань.  Для неї що Конашевич-Сагайдачний, що Скоропадський, що Хмельницький – однаково. На мої закиди, як вона збирається складати іспит, весь час віджартовувалася, що має надійний спосіб.

—    Якщо ти на цілий день, то ми з Ірискою до бабусі з дідусем у гості. Кличуть, а ми ігноримо, негарно якось, - без зайвих розпитувань  розкрила свої плани Таня. 

Зранку поснідав, згріб такі-сякі підручники, спустився у підвал й забрав картину, акуратно замотану в жовтий шмат тканини. Після цього сходив до Насті й забрав у неї кошеня. Настя навіть коробку прилаштувала. Коли дізналася, що я зібрався малого дарувати на іменини, то й бантика блискучого до коробки пришпандьорила.

—    Пухнастика нові господарі точно  не ображатимуть? – підозріло поцікавилася наостанок.

—    Ні, не переживай. Любитимуть сильно, годуватимуть якісно. Звіт надам, - пожартував, бо з Настею хотілося саме жартувати. Ото є такий тип жінок, що скільки б їм років не бахнуло, але в душі дитячість не зникає.  Цим і підкупають.

Карина з мамою чекали на мене біля свого припаркованого авто. Якщо Любов Андріївна просто підняла свої гарно намальовані брови, спостерігши замотану картину в моїй лівій руці  й коробку з бантиком у правій, то Карина дозволила собі безцеремонні коментарі:

—    Вау! А що це, пане вчителю?

—    Подарунок, - коротко відповів.

—    Мені? – егоїстичність була другим «я» цієї дівчини. Вона, певно, вважала, що планета обертається навколо Сонця на її честь не інакше.

—    День народження начебто не в тебе. Чи я помиляюсь?

—    А чо там? Замотане? – в ту мить з коробки подало голосок кошеня. Каріна хапнула коробку, витягла малого й побігла в салон машини.

—    Це точно мені. Я саме такого хотіла, - і що ти скажеш?  - Варвара як побачить, знову буде ревти. Скажу, що  знайшли. Їй зараз кошака не можна. В жалобі буде  місяців зо два точно. 

Любов Андріївна відкрила багажник, щоб я мав змогу покласти картину, після чого довелося приєднатися до своєї не в міру нахабної учениці на заднє сидіння. 

Дача Левченків містилася в мальовничому куточку на окраїні міста. Я був готовий до того, що приїду в доволі екзотичне місце, бо сім’я  мала репутацію заможної, але таку нескромну розкіш чесно кажучи не розраховував побачити. Дві симетричні альпійські гірки з низькорослими рослинами перед воротами вже задали тон майбутній картинці. Водій натиснув на пульті маленьку кнопочку й ворота відчинилися, впустивши автомобіль, після чого закрилися. Вкладений різноколірною бруківкою майданчик перед двоповерховим домом майже блищав – було видно, що тут за всім доглядають. Із заднього двору почулися веселі голоси – гості, чекаючи на приїзд іменинниці, спілкувалися, жартували, лунала негучно з колонок музика.

Любов Андріївна відвела мене до гостей, представила як доброго знайомого родини Левченків й лишила спілкуватися.

—    Вродливого й цікавого чоловіка я вам привезла, а тепер поїхала за  Варварою. Потяг, якщо прийде за розкладом, має бути за годину. Не сумуйте, - і знову заскочила до машини, після чого ворота відкрилися й випустили автомобіль.

Карина зникла в будинку, напевно, боячись, що я її зразу ж і почну «мучити історією», як вона називала наші заняття. Довелося грати роль «темної конячки»  в колі запрошених, адже я бачив, як вони всі на мене дивилися: з цікавістю й острахом – хто він? Особливо підозріло й з неприхованою цікавістю  дивилися жінки.

Стіл був накритий у великій альтанці, але гості з келихами розбрелися по саду, утворивши осередки спілкування.

Мною серйозно зацікавився колега Варвари – Аркадій Степанович Алабаєв. Він підніс келих з вином і швидко розповів про всіх, хто був запрошений:

—    Он та дама, що вирвала ромашку й общипує її безбожно, - головна конкурентка Варвари – Аліночка Огнєва. Наша прима, яка спить з режисером-постановником, тому отримує найкращі ролі. Наполегливо претендує на роль найкращої подруги Варвари, але  остання так не вважає, і правильно робить. Колись Аліна була дуже вродливою жінкою, але останній час сильно стала прикладатися до пляшки, тому самі бачите, як життя міняє людину. Он там в альтанці Валєра, вірний друг Варвари ще з дитинства. Як на мене, закоханий до нестями, але Варвара його тримає в друзях. Взагалі між нами ходять плітки, що Варвара має таємного коханця, якого приховує від усіх. Серед кандидатів – її любов молодості Роман Завидовський, нині депутат,  а також ексчоловік сестри Любаші  Едуард Левченко. 

—    З чого такі сміливі припущення? – мене аж розпирала цікавість. Ото я втрапив на гулянку до сімейки з численними скелетами в шафі. Завжди знав, що чим заможніші люди, тим більше є того, що їм треба приховувати.

—    Та якось були ми свідками скандалу, який влаштував цей Едуард Варварі в гримерці. Повірте,  так з’ясовують питання саме коханці. Я вам більше скажу, ходять легенди, що  у Варвари була дитина, донька. Чи то її вкрали, чи то вона померла, таємниця за сімома печатями. 

—    А ці факти звідки? – попитав, бо складалося відчуття, що я герой якогось  таємного роману Агати Крісті, зізнаюся, я їх чимало перечитав. А навкруги суцільні таємниці. І чимдалі в ліс, тим ставало цікавіше, але й лякало пристойно. Якщо мені, незнайомій людині, яку вперше бачать, розповідають такі страсті, то я навіть боявся, скільки ще таємниць має Варвара Левченко, про які ніхто не знав.

—    Тю, так Варвара інтерв’ю давала. П’ятому каналу.  Сама про дитину розказувала. А ви, до речі, хто Варварі? – цікавий підхід, нічого не скажеш. Спочатку вивалити на мене усі таємниці сім’ї, а потім спитати, хто я.  Вирішив пожартувати: