РОЗДІЛ 15

 
Я не  був готовий до подібної авантюри – уїк-енд на чужій дачі в якості репетитора.  Але й можливість більш близького спілкування з Варварою  спокушала неабияк. Зібрався морально й вже навіть планував повідомити про своє рішення дружину, але вищі сили десь там вирішили, що мені це не потрібно. У Іриски піднялася вночі температура, тому всі вихідні ми з Танею присвятили лікуванню дитини. Я, звісно ж, подзвонив Левченкам і скасував заняття, аргументувавши відмову. І зразу немов би камінюка з грудей звалилася.

Спочатку все зводилося до збиття високої температури у малої  та напоювання її запашним чаєм, привезеним із Закарпаття.  Тато по телефону розпитав  про симптоми й дав рекомендації бувалого медика, що робити. Рвався приїхати, але я не дозволив:

—    Ми з Танею справимося. Ти потрібен мамі. Ані тобі, ані їй хворіти не можна. Бережи маму! – благав я. Начебто послухався, але дзвонив  по п’ять разів на день.

—    Температуру міряли? Чаї давали?  Та не ті лушпайки й бур’ян, що в магазині продають. М’ятку, смородинку, малинку… От я привезу і  мала швидко одужає, - так і рвався батько.

—    Тато, є у нас чаї. Угомонись, - благав, але боявся, що все ж привезе половину своїх запасів варення, меду і чаїв, як же ж без них.

На понеділок планувалося, що дружина піде з донькою в поліклініку до педіатра на огляд, але захворів  і я, тому маму ми відпустили на роботу, а самі пішли  з донею на прийом. Мілена Едуардівна, наш сімейний лікар, оглянула  спочатку Іриску, а потім мене, виписала ліки й пожартувала, що ми якось непристойно зачастили до неї з візитами. 

Через два дні наш клуб хворих поповнився – захворіла й дружина. Тепер хворіли усією родиною. У кожного був свій графік прийому пігулок. Колективно кашляли й закапували один одному краплі в носа від нежиті.
Сиропи від кашлю Іриска пила із задоволенням, а от пігулки не хотіла приймати. Довелося розповісти їй, що так харчуються космонавти, коли літають у космосі – пігулками та пастами у тюбиках. Наплів у три короби, що у пігулках грибний суп та пюре – Іриска сама випрошувала ті пігулки.
Хоч ми й хворіли усі, але тиждень спільного лазарету всім припав до душі, бо по вечорах читали  книжки, дивилися мультики про Русалоньку, зеленого гобліна Шрека, вірного пса Балто. У моєму дитинстві були «Ну постривай!» і «Домовеня Кузя», невеличкі наївні мульти. Тепер дітей розважали більш глибокими, тривалішими за часом  показу мультиками. Особливо розчулив «Валлі». Начитавшись відгуків у мережі, скачав його й  в задоволення  переглянув разом із донечкою. Правда, вона акцентувала свою увагу на  дружбі та любові між старим роботом Валлі й новою моделлю робота Євою. Валлі наполегливо трудиться – пресує сміття й прибирає планету після життєдіяльності людей, а Єва прилетіла шукати ознаки життя  на Землі. 

—    Таточку, а намалюєш Валлі? – попросила Іриска.

—    Добре. Кольоровим чи  простим олівчиком, а ти розмалюєш? – привчав доньку до малювання. Як і будь-якому батьку, хотілося, щоб дитина продовжила справу життя. Ото не вірю я, що на дітях природа відпочиває. На моїй Ірисці точно не відпочивала.

—    Олівчиком. І Єву намалюєш? – хитренько так попросила. Хіба ж відмовиш? Їй нічого не шкода.

Коли вийшов на роботу, довелося знову  наздоганяти матеріал з учнями, після уроків лишатися, щоб заповнювати журнали й перевіряти конспекти та самостійні роботи, бо оцінок катастрофічно не вистачало. Посеред тижня директорка Марія Карлівна запросила до себе й повідомила, що РОНО виписало мені  похвальну грамоту за роботу з обдарованими дітьми, тому з Світельською Сашею  потрібно трохи позайматися, щоб дівчинка  на міському етапі взяла призове місце.

—    У неї самоосвіта на високому рівні, її вчити що псувати, - чесно зізнався, бо не бачив сенсу в тих заняттях. 

—    То вам так здається. Завжди є щось, що дитина не врахує. Перегляньте завдання минулих років, придумайте якусь екстренну взаємодію, - заради чергової перемоги в конкурсі директорка відверто пропонувала мені злочинну авантюру. Нічого не лишалося, як погодитися. Пункт перший: начальник завжди правий. Пункт другий: якщо начальник неправий, дивися пункт перший. І упаси Боже суперечити.

Заняття з Сашею скоріше скидалося на дружню бесіду, аніж на урок з історії, бо що б я її не спитав, дівчинка усе знала. Немов ходяча енциклопедія, чесне слово. Я навіть по датах її поганяв – усі знала. У неї своя система запам’ятовування.

—    Не переживайте, у мене гарна пам'ять, - щиро посміхаючись, мовила. – Я постараюсь посісти якесь місце. Хоча б заради вас.

—    Я вірю в тебе, Сашенька. Як твої справи з роботою? Не втомилася ще? – мене дійсно турбувало, як вона поєднує навчання й роботу. На всяк випадок претендентка на медаль.

—    Ні, мені навіть подобається. Почуваюся більш дорослою.  Єгоре Максимовичу, а правда, що ви навчаєте додатково  Каріну? – обережно спитала.

—    Правда, Саш. Батьки її попросили. А що?

—    Просто вона хвалилася на днях дівчатам, що  історію здасть на  двісті балів, бо у неї найкращий репетитор у Києві. Я чомусь так і подумала, що то ви.

—    Скажи, а тобі вона нічого не пропонувала? – обережно поцікавився, згадавши розмову з Каріною.

—    Ні, ми з нею не спілкуємося. Вона типу багата, а я типу ні. Різні. Вона на мене дивиться, як на ботаншу, - не приховувала свої враження Саша.

—    Іспит за неї теж не пропонувала здавати? За гроші? – прямо питав, хоча розумів по інтонації, по поведінці Світельської, що  навряд чи. Тоді навіщо Каріна мені це говорила? Перевіряла? Провокувала? З неї станеться. Плести інтриги напевно дівчина навчена ще на генному рівні.

—    Оце вже точно ні. Вона швидше удавиться, ніж щось таке у когось попросить. Не вірте в її слова. Бреше, як дише. Вона усім бреше, і навіть не запам’ятовує що саме, потім на своїй брехні часто палиться. 

—    Якщо все ж пропонуватиме, не ведися, - вибив обіцянку. Мені так здалося.