РОЗДІЛ 14

Я малював одночасно дві картини: сто євро і портрет Варвари Левченко. Гроші заради грошей, обличчя красивої жінки – для душі. Як думаєте, яку  картину я створював з більшим ентузіазмом?  Не важко здогадатися, так?
Спочатку примушував себе промальовувати  номінал і найменування валюти, прапор Євросоюзу, двірний проріз у стилі бароко, відчував себе злодієм, коли підроблював підпис президента Європейського центрального банку,  коли приблизно, як на купюрі, зображав дванадцять жовтеньких  зірок ЄС, рік випуску  банкноти. Мені потрібні були відтінки зеленого. Мене нудило від того, що  я робив. Цікаво, коли  Роберт Каліна розробляв дизайн банкнот євро, він вкладав у це душу? Його зразки обрано було серед 44 конкурсних робіт консиліумом Європейського монетарного інституту. Різні кольори, різний розмір… Адже це могло бути його хобі. 

Рівно дві години на картину-гроші, а потім  переходив із величезним задоволенням до іншого мольберту. Там на мене дивилася своїми чаклунськими очима Варвара. У ній щось було таке загадкове, незрозуміле й чарівне одночасно. 

Робота над картинами забирала надто багато часу, тому я менше став бувати з донечкою. Вона це помітила. І якось поставила незручне питання:

—    Тату, а ти мене розлюбив? – її сумні оченята  благально зиркнули в саму душу. 

—    Ні, сонечко! З чого ти це взяла? Тато не зможе тебе ніколи розлюбити, - взяв на руки, притулив її маленьке тендітне тільце, щоб відчути серцебиття. Так природою облаштовано, що діти  для нас, дорослих, важать більше, ніж що-небудь, більше, ніж ми самі.

—    Раніше ти мені казочки  читав на ніч, а тепер мама, - вагомий аргумент підібрала.

—    Просто у тата замовлення. Картинки треба намалювати. Як закінчу – то читатиму я. А хіба мама погано читає? 

—    Не так, як ти. Вона швидко читає. А ти виразно читав, я встигала уявити малюнки до  казки.  І швидше засинала? І сни такі гарні снилися, - добивала мене аргументами донька. 

—    До речі, так, з тобою вона швидше засинає. А я як почну читати, то  я  вже сплю, а Іриска ні в одному оці, - підслухавши нашу розмову, додала й свої коментарі до ситуації Таня.

—    Є вихід, дівчата, - мені реально спасти на думку добра ідея. – Я запишу на диктофон казочку, а мама тобі буде вмикати  перед сном.  Ти закриєш оченята й будеш уявляти, що я поряд, читаю казочку. Так годиться? 

—    Годиться, годиться, - зраділа Іриска, обійняла мене за шию й поцілувала в щоку. При цьому вкололася об  кількаденну щетину, зойкнула й втекла  на кухню за пряничками.

Тепер роботи у мене прибуло. Між уроками, коли в моєму розкладі утворювалося вікно, чи то зразу після уроків я  начитував на диктофон казку й міг спокійно спускатися у підвал зразу після вечері, щоб мати декілька годин безперервної роботи над картинами. Собі я  брехав, що захоплення Варварою Левченко – то просто милування гарною жінкою,  потяг художника до красивого обличчя. Насправді я все частіше про неї думав. Як підліток, шукав в мережі інформацію про неї, світлини з нею.  Моя цікавість стала  помітною. 

Якось на одному із занять, коли Каріна втомилася від виснажливих тестів, наповнених датами й історичними фактами, лукаво глянула на мене й спитала нахабно:

—    А вам Варвара подобається? 

—    Красива жінка. Але подобається мені моя дружина. Чому спитала? – телепень, навіщось розвинув тему, яку треба було закривати не розкривши.

—     Так, нудно від цієї історії, хоч вовком вий. І головне ж половина всього – брехня несусвітня. А тут сиди й учи всю цю мурню, - уже той факт, що Каріна хоч щось вивчила й конспект написала, тести опрацювала робив її у моїх очах героїнею. Не думав, що вона на таке здатна. 

—    Скажемо так, не половина, але дещо під сумнівом. Історія – складна наука, її переписують усі, кому не ліньки, але ж стільки цікавого, - по виразу обличчя красуні  прочитав – їй  не цікаво. Це я був поведений на історії, для цієї дівчини цінності були в чомусь іншому.

—    Та не впарюйте мені ці фальшиві ідеї. Не все, що вам цікаво, цікаво й мені. Якби не треба було здавати на ЗНО, фіг з два я б оце вчила тут, втрачала  найкращі дні моєї молодості. Є стільки цікавого, а я тут маю нидіти. 

—    Наприклад? Чим би ти замінила  цей час? – мені реально було цікаво, що Каріна вважає достойним її часу.

—     Ви серйозно? Серіал би подивилася. Музичку послухала, відосік запиляла б такий, що море лайків назбирала. Стала б популярною блогеркою, з пацанчиком кльовим замутила б, - Каріна все це з таким ентузіазмом перерахувала, що відчувалося – це її стихія, стихія молоді. Я належав до іншого покоління. Невже так завжди  буде, коли навіть між батьками й дітьми тоненька, але стіна, нехай прозора, нехай сіточка, але є? Я теж своїх батьків почав розуміти, коли сам став батьком.

—    До речі, тут мені один кент підкинув ідею. Як гарно здати ЗНО, нічорта не вивчаючи. Правда, для цього потрібні бабки, - ох вже цей її авантюризм!

—    Ну і що той твій кент  розумного нарадив? -  приготувався вислуховувати грандіозний план з підкупу вчителів-координаторів. – Тільки врахуй, що  вчителі можуть не погодитися взяти гроші.

—    Які вчителі? Потрібна схожа на мене трохи дівка-заучка, яка історію знає на двісті балів. Їй заплатити й відправити здавати замість мене. Ну як? 
– Каріна собою була дуже задоволена.

—    Непоганий хід. Залишилося знайти таку дівчину, яка б пожертвувала своїм ЗНО заради тебе, Каріно! Усі ж поголовно  між математикою  та історією України обирають останній. На математику підписуються лише камікадзе, - це було реально так.

—    Або ті, кому вона потрібна в сертифікаті. І я таку дівку знайшла. Сильно не старалася, усе під носом було. Світельська. Вона обирає математику й пише в інший день. А за мене здає історію. Я молодець?

—    І Саша погодилася? – з острахом спитав.

—    Ото-то й воно. Кочевряжиться.  А я  ж знаю, що гроші потрібні. Вона навіть працювати почала, щоб заробити бабки. Не тим  заробляє. З її башкою розумною можна ж робити контрольні за гроші, писати реферати, створювати презентації. В школі на це попит шалений. Але ж ми ідейні, блін. Для неї думки, як діти, не продає. Блін, коза тупа з високим ай кью.