3 глава 3

Завмираю, голосно ковтаючи.

Тільки й можу, що просто отак от застигнути. Провалитися в його сірі очі, що сяють сріблом!

Дихнути не можу. І поворухнутися.

Зате уважно ловлю кожну рисочку.

Він змужнів ще дужче. Став набагато ширшим у плечах. На руках набагато потужніше бугряться вени. Тіло, і раніше просто ідеально спортивне, зараз перекочується сталлю.

Жадібно розглядаю його обличчя. Помічаю кожну зморшку. І під очима і ту, що залягла між брів.

Мені хочеться доторкнутися до  нього. Розгладити ці зморшки.

Хочеться потягнутися до нього обличчям, і щоби це губи торкнулись моїх. Взяли у свій полон, якому я ніколи не була здатна чинити опір!

Щоб ці очі спалахнули, але зовсім по-іншому... Теплом, з яким на мене дивився мій єдиний, мій коханий чоловік. Смішинками і вдаваною загрозою загнати мене в кут і закатувати до смерті! Пристрастю, і…

Коханням, як мені тоді здавалося. Так. Щоб обличчя розгладилося, а ця лють змінилася зовсім іншим. Ніжністю. Любов'ю.

Хочу побачити його таким, як бачу уві сні майже щоночі!

Боже!

Тільки тепер розумію, наскільки малеча на нього схожа. Нічого, здається, крім губок та носика від мене не взяла. І стає з кожним днів ще більше схожою!

Зараз взагалі дивуюся, як усі навколо з першого вечора не зрозуміли, що вона його дочка?

- Про що ви говорите? Яка, до біса, компенсація? Я що? Схожий на того, об кого можна витерти ноги та за це заплатити? Чи ви місцевий олігарх?

Підходить так близько, що в мене голова паморочиться.

Я чітко відчуваю його подих.

Його парфум. Той самий           . Він так і не змінився!

Здається, кімната починає пливти перед очима…

25.02.2022.

Філ настає на мене.

Крок, – і я відходжу назад.

Філ…

Як давно це ім'я заборонила собі називати вголос!

І ніби роки зникають. Тяжкість останніх років падає з плечей.

На мить…

На якусь маленьку, зовсім коротку мить мені хочеться просто потягтися до нього. Притиснутись до міцного сильного плеча. Розтанути у сріблі його очей. Тих, що так і залишилися для мене єдиними!

- Ви себе в дзеркалі бачили? Чи ви також в аварійному стані і вас готували до ремонту? Чорт зна що! І це адміністратор готелю? Не дивно, що у вас такий бардак діється!

Ні.

Чи не Філ.

Рогожин Філіп Станіславович.

Чужий небезпечний чоловік, якого я зовсім не знаю!

Від якого насправді й треба тікати. Не озираючись! Безжальний мільярдер. Магнат, який готовий переступити через будь-кого. Скрутити в баранячий ріг.

А Філ...

Мабуть, його й не було. Може, я просто вигадала його собі? Сама? Ну а що? Дурне закохане дівчисько!

– Ольга.

Він швидко і з роздратуванням ковзає по моїй розпатланій зачісці. По бейджику з ім'ям на не дуже свіжій і не випрасуваній блузі.

- І нехай ваш господар припинить мені підсилати будь-кого! Я розмовлятиму тільки з ним. Якщо взагалі розмовлятиму...

– Філіпе Станіславовичу!

Двері за моєю спиною грюкають.

Я ледве встигаю зробити крок убік, до стіни, інакше мене зараз сміло б швидким впевненим кроком.

– Філіпе Станіславовичу! Ну, нарешті я вас знайшла! Який жах! Що вас? Сюди оселили?

– Віка.

Здається, про мене вже й забули.

А я не зрушую з місця.

Розглядаю дівчину, що влетіла до номера Рогожина ось так, по-свійськи, без стуку.

Так. Вона ідеальна. І точно їй ремонт не потрібен.

Ідеальна фігура обліплена білим костюмом. Не відверто до вульгарності, але сексуально та стильно одночасно. Вишнева блузка рівно в тон таким же туфлям на ідеальній шпильці. Я на таких ходити так і не навчилася. У тон елегантний вишневий портфель.

Зачіска така, наче вона щойно з найрозкішнішого салону. Волоссинка до волосинки. Ідеальний макіяж.

Я здаюся собі маленькою і незграбною з нею поруч.

Зникаю.

Може, воно і на краще. Принаймні Рогожин переключив всю увагу на неї.

– Здається, я тебе не викликав.

– Ну що ви, Філіпе Станіславовичу. У важливій справі я маю зв'язатися з вами будь-якими способами. Без дзвінка. Наші потенційні партнери перенесли відеопереговори на сьогодні. Вони відбудуться за годину, і…

– І ще. Сьогодні прийшли документи, - вона навіть свій портфель розкриває ідеально.

Викладає на стіл перед Рогожиним якісь папери.

– Наше питання щодо виділення землі для будівництва мережі готелів має також вирішиться сьогодні. На цю землю п'ятеро претендентів. Ми повинні переконати всіх, що ваша компанія є єдиним ідеальним варіантом. І ми це зробимо. Зрозуміло.

– Питання по землі має вирішуватись через тиждень. Хтось веде брудну гру?

– Очевидно. Але ж ми завжди і до всього готові, Філіпе Станіславовичу! Наші конкуренти дізналися, що вас немає в столиці і з вами немає зв'язку, от і потурбувалися. Але ми ніколи не програємо.

- Як вас? Ольга?

Рогожин переводить на мене ковзний порожній погляд.

- Що ви там говорили про компенсацію? Сподіваюся, пристойне приміщення для переговорів у вас є. І зв'язок ви можете забезпечити? П'ять хвилин вам. І підготуйте номер для моєї помічниці. І, якщо це, звичайно, під силу, організуйте нам каву.

- І сніданок, - додає це втілення ідеальної помічниці, ковзнув на мене поглядом і зморщивши свій ідеальний носик.

– І сніданок, – додає Рогожин, кивнувши та роздивляючись документи на столі.

– Бажано, їстівний. Не з вашого закладу. У вас у місті є пристойні ресторани? Чи це для вас за межею? Так. А потім я зустрінусь із вашим господарем.

- Вам окремий номер для помічниці чи один на двох?

Не стримуюсь від єхидного питання.

Чомусь мене розпирає. Так сильно, що я готова навіть забути про те, що не можна привертати до себе уваги!

- Я неясно висловився? Хоч елементарне виконайте. Решта потім.

Я кулею вилітаю з номера.