10

* * *

- Де він?

Противний високий голос лунає ще до того, як у приймальню влітає справжнісінька фурія.

- Гей. Чого ти застигла? Терміново повідом свого директора, що я прийшла!

– П… Вибачте. Але...

- Які "але"? І що ти? Заїка, чи що? Чи зовсім безмозкими ляльками Рогожин оточив себе? З клубу свого, чи що вас набирає? Віолетта Міленіна до нього. Швидко доповідай! Щоб каблуки іскри висікали по паркету!

Ледве стримуюсь, щоб не розсміятися.

Пихата яка.

Поводиться, ніби вона господиня світу.

Тільки я знаю, що її тут ніхто не чекає!

– Філіп Станіславович поїхав на нараду. Сьогодні його вже не буде.

– Це що за вигадки! Для мене він завжди є! Ааааа... Це ти?

Гарне обличчя перекошується.

Ну, справжня мегера. Правда. Навіть хірург, може, і найкращий, а не допоможе зробити таку злобну фурію красунею.

– Значить, ти його постійно обслуговуєш?

- Я ж казала. Я його помічниця.

– Знаю я таких помічниць. На трасі такі самі стоять.

- Ви не маєте права мене ображати. І тут перебувати. Теж. Не маєте права.

- Це ти. Соплячка. Нічого не маєш. Тебе викинуть звідси через кілька днів. Дивно, що досі не викинули. Філіп таких, як ти, міняє, як рукавички.

- Покиньте приміщення, пані Міленіна.

Нарешті. У приймальні з'являється Юрій. Голова Служби безпеки.

- Як ти смієш? До мене? Торкатися? Та що ти собі...

- Прошу вибачення. Вас наказано не впускати сюди.

Юрій майже витягує колишню Філа, а я ледве утримуюсь від єхидної посмішки, слухаючи її зойки, які лунають по всьому коридору.

Ну, і кого, виходить, викинули?

Ні. Я цілком могла б поспівчувати. Правда. Я взагалі-то зовсім не зла людина. Але не після того, як вона поводиться!

І взагалі.

Думаю, її можна і не важати колишньою Філіпа. Тому що навряд чи ось із такою в нього взагалі могли бути якісь стосунки! А просто секс… Просто секс не рахується! Ось!

- Твоя колишня приходила, - все ж таки не утримуюся від уколу, коли бос повертається в офіс.

- Знаю, - Філ втомлено протирає обличчя руками. — Телефони вже обірвала мені. Ненормальна зовсім. Я наказав її більше не пускати. Зіпсувала тобі нерви, так? Пробач.

– І нерви та зачіска в порядку. Юрій швидко зреагував. Кави?

- Так, крихітко. Будь ласка. Втомився, як чорт.

- Рахунки так і не розморозили?

- Зрештою не можу знайти. Керівництво банку від мене просто тікає! Я до себе, Оль. Купа паперів нагромадилася. Ось сьогодні, схоже, точно доведеться ночувати в офісі.

– Я вечерю замовлю. Ти що хочеш?

- Тебе, - незважаючи на втому і замотаність, очі Філа гаряче спалахують. - Але щось із будь-якої їжі теж зійде. Дякую, Оль. Можеш не залишатися. Ти й так затрималася сьогодні надто. Юрій тебе відвезе.

Киваю, відповідаючи босові на швидкий поцілунок.

Замовляю їжу, заварюю чергову чашку кави та йду додому.

Не тому, що я егоїстка. А тому, що нарешті хочу виспатися. І виглядати... Не як зомбі з мішками під очима. Для мого начальника!

_______________________

Як думаєте, дівчата? Чи розірвав Філ з віолетою стомунки остаточно? Чомусь вона ж важжає що має право отак до нього приходити, ммм?