5

* * *

– Я думала… Про Париж… Це був жарт!

Незручно мнусь у кабінеті свого начальника.

Вчора Філ повівся просто ідеально. Провів мене аж до дверей нової квартири. Поцілував на прощання у щічку та вручив ключі.

Квартира справді виявилася просто розкішною. У новому будинку практично в центрі. З найновішим ремонтом та навіть укомплектована меблями.

- Речі перевеземо на вихідні, - хрипко пробурмотів Філ, красномовно опускаючи погляд на мій скромний виріз декольте. – Або… Хм… Ти все ж таки запросиш мене на чашку чаю? На честь новосілля?

– Ні.

Посміхаюся, захлопуючи двері перед його обличчям.

Вирішив, що я так просто здамся?

І ось сьогодні я цілий день верчусь, як білка в колесі. З усіх сил намагаюся, щоб Філ побачив у мені більше, ніж просто гарненьку мордочку! І, здається, я впораюся!

Чи вдалося мені його здивувати?

За весь день Рогожин навіть пари слів зі мною не сказав, і все лише у справі. Ось він точно мене здивував. На всі сто! Навіть не очікувала, що він може бути таким серйозним, діловим зібраним!

Все в нього, треба визнати, працює, як годинник. Співробітники стрункою ходять. Рогожин безапеляційно роздає всім чіткі інструкції. А підлеглі на нього дивляться просто як на Бога! Не менше.

- Які жарти, Олю? Ми вилітаємо за годину. Ти ж забронювала квитки та номери у готелі?

– Я? Ах, так, так. Звісно.

Не можу їм не милуватися.

Такий упевнений. Владний. Розкішний і неприступний вигляд в цьому діловому костюмі і в цьому директорському кріслі!

- Якісь проблеми? Чи не встигла зібратися?

– У мене… Паспорта немає, – червонію.

І справді, навіть не очікувала, що це ми з ним вирушаємо до Парижа! Закрутилася зовсім, стільки всього за перший день випало! Не подумала...

- Давай документи, які є, Оля, - зітхає, знову повертаючись до монітора ноутбука. – Зараз вирішимо.

– Але… За годину? Це неможливо, Філіпе Станіславовичу!

- Неможливого немає, Олю. Є просто ті, хто не вміє вирішувати поставлені завдання.

І ось ми вже сидимо у літаку.

Я страшенно боюся літати. Як виявилося, з урахуванням того, що лечу вперше в житті!

- Страшно?

Його рука торкається моєї.

- Ннні, - мотаю головою, відчуваючи, як мені хочеться відповісти на цей, хай навіть швидкоплинне, потиск.

Але я змушую себе висмикнути руку.

Хоч у голові дикі стрибки думок!

Що буде, коли ми прилетимо? У Філа і справді справи, чи він просто розраховує добре провести час?

- Розслабся, Ольга Миколаївно. Якщо тільки почати нервувати, то паніка починає накочувати, як снігова куля. Просто будь спокійна. Я міг би… Хм…

А його очах спалахують уже знайомі вогники.

- Міг би розслабити тебе, маленька.

Нахиляється до мене. Близько. Дуже близько. Так що в мене перехоплює подих.

Дивлюсь на його губи, відчуваючи, як усередині починає розливатися вже таке знайоме тепло.

- Це ж мій літак. Приватний. І за ширмою тут навіть є величезне м'яке ліжко! Але це не наш спосіб, правда?

Мене пробиває нова хвиля струму, коли він торкається мого обличчя. Навіть не помічаю, як відкриваю губи.

Він же мене зараз поцілує? Так? А я не можу чинити опір. Тому що міцно пристебнута. І не встигну відстебнутись! Тим більше, що руки вже тремтять… Від страху, звичайно!

Вже бачу, як потемніли його очі. Як розширилися зіниці… Прикриваю повіки…

Але Філ тільки поправляє пасмо мого волосся. Заправляє за вухо, повертаючись на місце.

– Тому я можу запропонувати тобі м'ятні цукерки. Або води. Ну… Або чогось міцнішого.

- Міцнішого, - хрипко видихаю, шумно ковтаючи.

Пити я насправді зовсім не вмію. Але, здається, зараз цей випадок, коли мені це необхідно. Як ліки. Філ поруч і літак, це два в одному з причин, щоб нервувати!

– Нам чогось міцного, будь ласка. Без льоду.

Просто вимовляє, не підвищуючи голос.

- Впевнена, Оляяяя?

Смачно розтягує слова. Перекочує моє ім'я язиком.

– Інший спосіб… Хм… Набагато приємніше!

- Впевнена!

Беру склянку з підносу, що тут же з'явилася, як з повітря, усміхненої стюардеси.

Під глузливим поглядом Філа випиваю бурштинову рідину залпом.

Чорт!

Навіть очі, здається, обпалює!

Закашлююсь, відчуваючи, як усередині все обпалило, наче вогнем! Але тримаюся, стиснувши кулаки!

– А вам, Філіпе Станіславовичу? Щось потрібно?

Вона красномовно усміхається, здригаючи ідеально намальовану брову.

Нахиляється над Філом нібито перевірити, чи добре триматися кріплення ременя на кріслі.

Її виріз надто низько застебнутої сорочки виявляється прямо перед нашими очима! Мало того, ще й спідниця, і так непристойно коротка, як випадково задирається вгору! Стегно так і проситься в руку Рогожина!

Дівчина явно недвозначно облизує пухкі губи. Опускає погляд рівно на здиблену ширинку мого… боса?

Чорт!

Тримайся, Олю! Тримайся!

Кулаки самі стискаються так, що рукам боляче! Скільки таких польотів на місяць робить Філіп? З цією стюардесою чи з іншими? Впевнена. Він точно знає, наскільки м'яка постіль у його літаку!

_________________________

Дорогі друзі! Величезне прохання! Підтримайте, будь ласка, цю історію вашими лайками та репостами! Це неймовірно важливо для автора!!!

Дякую всім! Ви-найнайкращі!!! Люблю вас!

ВАША Кіра