1.3

Проводить ледве торкаючись пальцями по моїй щоці, що горить, і я раптом розумію, які красиві у нього губи ...

Залипаю на них... На якусь мить, і...

Він вважає мене гарною?

– Не бійся, мала. У мої найпідступніші плани входить тільки щоб у тебе закрутилася голова від краси.

І вона крутиться!

Чи не так від краси, як від висоти!

Мені страшно. Доводиться обома руками вчепитися в пальто Філа. Кошик розгойдується. Ми швидко набираємо висоту.

- Це нормально?

З занепокоєнням дивлюся на землю, що так швидко віддаляється.

- Розслабся і отримуй задоволення, - шепоче Філ у моє волосся.

- Відпусти.

– Я просто тебе тримаю. Раптом втратиш рівновагу? Дивись, яка краса!

Плавно розвертає мене. Так що тепер я опиняюся обличчям до бортика, а Філ притискається до моєї спини.

І справді погойдуюсь. А ще в мене повністю перехоплює дух!

Краса… Неймовірна!

Ми плавно піднімаємось над містом. Під нами сяють усі його вогні! Навіть феєрверки і ті вже під нами! І більше не страшно! Навпаки. Хочеться дедалі більше!

Милуючись, я забуваю про все. Навіть про те, що Філ вкрай небезпечний і від нього треба триматися подалі таким наївним дівчатам, як я... Небезпечний для кожного дівочого серця!

Але він не виявляє жодного натиску. Просто притримує мене, обхопивши за талію. Іноді розтирає мої замерзлі навіть у рукавичках руки.

І я нарешті розслабляюсь. Навіть починаю дихати. Милуюсь вогнями і всією нереальною красою, яка пропливає під нами…

- Філ? А це? Нормально?

Нас трохи нахиляє. Куля раптом різко починає набирати швидкість.

- Філ?!

Кричу, бо раптом вітер, що різко зірвався, починає свистіти у вухах.

– Спокійно. Я впораюсь.

Він продовжує мене притримувати. Другою рукою береться на канат. Щось там смикає, і…

- ФІІІІЛ!

Нас струснуло так, що ми обоє впали б. Доводиться вчепитися обома руками за борт. До побіління. Але куля лише набирає висоту, а разом із нею і швидкість! Тепер ми вже летимо у буквальному значенні слова. Так що всі вогні зливаються в один. Проносимося за межу міста на повних парах, і… Ох, мамочко! Ми вилітаємо на величезне заміське озеро!

– А якщо ми зараз упадемо? Філ! Там глибоко?

О Боже! Та яка різниця! Якщо не настільки глибоко, щоб не убитися, ми помремо від пневмонії, якщо туди впадемо!

Як назло, починається снігопад! Початок весни, але зима ще в самому розпалі!

– Спокійно, красуне. Я впораюсь! Тримайся за мене!

Філу теж доводиться кричати, щоби перекрикнути вітер.

А я вже визжу, прощаючись із життям. Міцно впиваюся у Філа, поки він смикає ці прокляті мотузки. Куля крениться, бовтається з боку на бік. Вітер зриває шарф. Забивається у вуха. Сніг набиває рота, і я вирішую замовкнути. Краще мовчки і гідно попрощатися із життям!

- Ти справді. Вмієш. З оцццим. Управлятися?

Стукаю зубами, відчуваючи, що вся вже посиніла. Ми опустилися. Десь наполовину. Політ став плавнішим і повільнішим. Але ми все ще над озером, а воно величезне! Його морем заміським називають! Так що це зовсім не тішить!

- Звичайно, вмію, - впевнено киває Філ.

Губи в нього теж зовсім сині. І щось мені підказує, що з кулею керуватися йому доводиться вперше!

- Тримайся за мене!

Кричить Філ, раптом різко потягнувши один із тросів.

Я з криком відкочуюсь убік. Куля сіпається і розвертається. Різко починає нестись у новому напрямку.

- Оля!

Ледве піднімаюся. Качає нас просто шалено.

Від мене ніякої користі і це найнеприємніше!

Обхоплюю його торс обома руками, поки він щосили тягне канати, розгортаючи їх тільки в йому зрозумілому напрямку.

Ми швидко знижуємося, а простіше кажучи, падаємо! Просто летимо назустріч смерті!

Зажмурююсь, чуючи крізь шум вітру у вухах хриплу лайку Філіпа. Тріск. Потужний удар, від якого мене підкидає.

І…

Тепер уже я мчу кудись на божевільній швидкості!

____________________________

Дорогі друзі!!! Не забувайте будь ласка. підписатись на автора та підтримани книгу лайком! Це дуже, дуже важливо для автора!

Дякую всім! Люблю вас!

ВАША Кіра