ГЛАВА ПЕРША

1

​Того пам'ятного дня, коли до будинку родини Еверлі без стуку заявилися двоє лисих чоловіків у зелених мантіях і забрали дванадцятирічного Себастіана до окружного суду Елурії, зійшло яскраве сонце й випав перший сніг.

​Мати билася в істериці, вириваючи сина з рук незнайомців. Звуки її лементу й досі звучали у вухах хлопчика, коли він, тремтячи всім тілом, дивився, як кущисті брови судді Райта зійшлися на переніссі за десять секунд до вироку.

​Коли суддя взяв у руку молоточок і затримав спопеляючий погляд на підсудному, витягнуті на столі руки хлопця стиснулися в кулаки. По обличчю дванадцятирічного Себастіана Еверлі, сина знаменитого чарівника Леонарда Еверлі, який ось уже кілька років переховувався від влади за звинуваченням у зазіханні на таємну землю, потекли сльози розпачу.

​— Себастіане Еверлі! — прогримів суддя Райт. — За одностайним рішенням суддів магічної спільноти Елурії вас засуджують до п'яти років позбавлення волі за звинуваченням у гріхах вашого батька! А конкретно — за його зазіхання на таємну землю. Також суд готовий звільнити вас достроково у разі появи вашого батька з повинною!

​Молоточок стукнув по гонгу.

​Присяжні заголосили. Брікс Круп, кремезний чарівник у коричневому плащі з довгим чорним волоссям, похитав головою й пристукнув кулаком по столу, за яким сидів поруч із хлопчиком. Він був Себастіану хрещеним батьком, а сьогодні — ще й адвокатом.

​— Це абсурд! — проричав Брікс і тепер уже обрушив на стіл обидва кулаки, а зал суду заповнився оглушливими обуреними голосами. — Ні в які ворота! Себастіан не зобов'язаний...

​— Тиша в залі! — гаркнув суддя Райт і знову заколотив молоточком по гонгу. — Рішення оскарженню не підлягає!

​Гомін трохи стих, і суддя звернувся до Брікса, тицьнувши в нього пальцем і вишкіривши ікласті зуби:

​— А ви, Круп, мовчіть, якщо не хочете бути притягнутими до відповідальності разом із хлопчиськом!

​— Ваші погрози необґрунтовані, судде Райт! — на тон нижче, але досить твердо мовив Брікс Круп. — Мене немає в чому звинувачувати!

​— У цьому ще треба розібратися, — випалив суддя, підвівся з крісла й стрімко вийшов із залу, притискаючи до грудей якусь чорну папку.

​Тим часом Себастіан, витерши сльози зі своїх розчервонілих щік, повернувся до Брікса Крупа й мовив тремтячим голосом:

​— Поясніть мені, що все це означає? Схоже на дурний жарт. Як це...

​Брікс зітхнув, потупивши сповнений сорому й безсилля погляд. А до хлопчика підступили двоє лисих чоловіків у зелених мантіях (ті самі, що вранці ввалилися до його кімнати), взяли його під руки й повели до залізних дверей у правій частині залу.

​Присяжні палали обуренням: нові закони виходили один за одним, і кожен був божевільнішим за попередній.

​— Дядьку Бріксе! — закричав Себастіан, намагаючись вирватися з рук, що міцно його тримали. — Допоможіть! Я ні в чому не винен! Я навіть не знав, що мій батько — чарівник! Я думав...

​Його голос стихав у міру віддалення. І перш ніж залізні двері зачинилися за спиною Себастіана, Брікс Круп вигукнув наостанок:

​— Ми скоро з тобою побачимося, і я все поясню! Потерпи, не...

​Залізні двері глухо зачинилися.

​Двоє лисих здорованів-чарівників, шелестячи мантіями й стукаючи підборами, повели його тьмяно освітленим настінними смолоскипами коридором, де панував запах вогкості й гнилої плоті — мабуть, щурів чи кажанів. Коридор стрімко піднімався вгору, звідки віяло холодом.

​— Дядечки, дядечки, — благав Себастіан, тремтячи від холоду й задихаючись, будучи в одній тонкій майці, синіх піжамних штанях і кімнатних капцях — таким, яким його й вивели з дому. — Це ж неправильно! Я звичайний школяр і зла нікому не бажаю! Хіба ж це справедливо, щоб діти відповідали за провини своїх батьків?

​— Заткни пельку, малий недоуме! — відрізав чарівник, який ішов праворуч. — Подякуєш своєму татусеві, якщо він знайде в собі сміливість з'явитися з повинною, у чому я дуже сумніваюся. — Він коротко розреготався. — Хотів би я бачити його обличчя, коли до нього дійде чутка, що його синок скніє в стінах Кастилії.

​— Греме, будь простішим, — сказав чарівник ліворуч. — Він усе ж дитина як-не-як.

​— А тобі б жорсткішим бути, Рувісе, — відповів зневажливо Грем. — Нехай малий звикає. У «Новій Кастилії» з ним сюсюкатися ніхто не буде. Особливо коли дізнаються, хто його батько.

​Почувши про Нову Кастилію, Себастіан відчув, як серце стислося, а свідомість почав огортати страх. Буквально нещодавно в школі на уроці історії розповідали про цю дитячу колонію, до якої ув'язнювали дітей чарівників, що зрадили панівний в Елурії орден чарівників — «Геральдичний Синкліт». Але він і подумати не міг, що опиниться на місці цих нещасних дітей. І про те, що його батько, який зник безвісти в горах Антарктиди три роки тому разом із усією дослідницькою експедицією, є чарівником, який порушив якийсь закон, Себастіан і гадки не мав.

​Далі коридор повертав праворуч і розширювався. Замість смолоскипів джерелом світла слугував день, що лився з кінця тунелю, звідки вже гучніше долинав виючий холодний вітер.

​— Я хочу додому, дядечки, — схлипнув Себастіан, сповільнюючи крок.