Таємна варта моїх сімнадцяти.
Розділ 11. Ранкові підколи
Розділ 11. Ранкові підколи
Наступного ранку в школі я почувалася так, ніби на мені була невидима мітка. Коли я підійшла до подруги, вона вже чекала на мене з такою хитрою посмішкою, що мені захотілося провалитися крізь землю.
— Слухай, — почала вона, грайливо штовхаючи мене ліктем, — мій тато вчора ввечері приїхав такий загадковий. Каже: «Бачив у полі якусь темно-синю машину, стоїть собі тихесенько».
— Він ще спитав, чи не твої це друзі по МАНу там зорі вивчають. Я ледве втрималася, щоб не розсміятися прямо йому в обличчя. Кажу: «Тату, ну які зорі, дітям до ЗНО тиждень лишився!». Я відчула, як по спині пробіг холодок, але водночас це було так мило. Подруга все зрозуміла, вона прикривала мене, як справжній спільник.
— Він справді нікого не побачив? — прошепотіла я, поправляючи окуляри.
— Нікого, — підморгнула вона. — Тільки сказав, що машина гарна. Смак у твого «вчителя англійської» непоганий, схвалено істориками! Ми засміялися, і ця мить близькості з подругою трохи зняла напругу перед випускним, який невблаганно насувався.
#468 в Сучасна проза
Відредаговано: 02.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
