Прощання

Потрібно бігти! Наказала собі я, і силкувалася зробити хоча б крок. Коліна жалісно зарізали болем. Кожний крок, заставляв стогін зриватися з губ, та страх був дужчим над болем. Та все ж недостатньо сильним аби заставити тіло бігти.
Незграбно шкутильгаючи до машини, я помітила, що Лука вже йшов на зустріч. Відчутне полегшення торкнулось мого тіла, коли одним вправним рухом він підхопив мене на руки, і вичитуючи нотації поніс до автомобіля.

- Я тобі казав, що це дурна ідея. Ти ніколи мене слухаєш. Ну чому потрібно робити все по своєму, дорогенька, дивись до чого ти себе довела? А якби ти того негідника зустріла? – Клопотався шатен, лагідно щебечучи слова. Від «дорогенька», я навіть на мить забула про біль. Та поглядом Лука дав знати – так треба.
- Він тут, - напів прошепотіла я, коли Лука розмістив мене на пасажирському місці. Різко випрямляючись, він подивився туди, де був Севус, та його місце виявилось пустим. Він зник. Захопивши аптечку, хлопець вручив мені в руки та швидко, з відчутним хвилюванням у голосі розпорядився :
- Ось аптечка, оброби рани. Я більше не можу, я не хочу, допустити, аби той бовдур нашкодив тобі. Я відвезу тебе у тихий куток, де та мерзота не знайде, моє серденько. Краще перечекати, ніж ризикувати тобою! – З палким відчуттям, дещо голосніше потрібного тараторив Лука. Поклавши руку на мою, й ніжно погладжуючи – шатен заспокоював. Незвична ніжність хлопця була надто приємною, хоча все це і гра. Тож не дозволяючи самій себе вводити в оману я відкинула зайві емоції, й молила Бога аби все це швидше закінчилось.
- Забери мене звідси, я так втомилася. Анна сказала, що йому потрібний мій дар, що він хоче скористатися моєю слабкістю, адже рахує мої здібності унікальними. – Бризнувши сльозами, ридала я. Емоцій, і справді накопичилось за цей час багатенько, а нестерпний біль посилював цей шквал, якому я дозволила вийти.

Лука ніжно провів рукою по моєму волоссі, у відповідь на доторк, я підвела заплакані очі, й поглянула на нього. Злість перекосила гарне обличчя, а із зіниць віяло вбивчим холодом. Гірше самої небезпеки, може бути тільки очікування, цієї небезпеки. І хлопець це розумів мої відчуття.
За якісь надцять хвилин, Луці прийшло повідомлення на телефон від Лева «Кобь в десниці, він за вами». Я запитально поглянула на Луку, очікуючи відповідь, на дивне повідомлення. Та хлопець тільки поглянув так, натякаючи, що потім пояснить.

Про себе, я не могла не усміхнутися, коли побачила що Лев записаний у Луки як «Аристократ». Зайнявшись обробкою поранення, я усвідомила - чому вони так сильно боліли, бо виявились куди глибшими й більшими, ніж я очікувала побачити.
Я бережно обробляла рани, стараючись максимально бути акуратною, це діло зайняло трохи часу, тож я здивувалась коли Лука звернув на ґрунтову дорогу, що вела до таємничого будиночку.
Внутрішнє неспокійне передчуття, нав’язливо нашіптувало мені, що те страшне видіння з Севусом, пророче. І сьогоднішній день – час його здійснення. Тіло зрадницьки заклякло, від страхітливих спогадів і усвідомлення, що це може відбутися найближчим часом.

Машина зупинилася десь серед лісу, я не зрозуміла чому. Та добре напруживши зір й оглянувшись, я розгледіла магічний будиночок, густота лісу прихищала рідні стіни. Споруда стояла під самим носом. Навряд би я її самостійно віднайшла, навіть у цьому маленькому лісочку, враховуючи те, що вмію орієнтуватись у просторі. Швидко, щось нашкрябавши у телефоні, Лука вийшов із машини, допомагаючи мені зайти у будинок. Як завжди двері були відчинені, а дворовий ліхтарик привітно заблимав відблисками сонця.

Знесилено сівши на крісло я тільки спостерігала як навколо мене клопотав Лука. Та всі його дії в мить перервались, від тихого звуку телефону, який сповістив про повідомлення.
- Лев пише, що Севус звернув з дороги, можливо розсекретив нас. Поки аристократ продовжує стежити. – Лука роздратовано заховав телефон назад у кишеню, і з незвичною різкістю, повернувся до своїх справ : розпаливши багаття, запалив свічку, що освітлювала поглиблення кухні, поставив воду на чай, приготував болотяно-подібну суміш і наклав на коліна. Він спочатку оглянув мої рани, зробивши з моїх штанів – шорти, м’яким полотном, змоченим у трав’яній настоянці позбирав залишки бруду і крові, й лише тоді наклав багнючку на рвану шкіру. Приємний холод охолодив місця запалення і болю.
- Зараз тобі світла достатньо, та у разі чого підпалиш інші свічки, аби тобі було комфортно і не моторошно. – І Лука вказав пальцем на самотню свічку, що скромно горіла у відділі кухні. Приємність залоскотала душу, від того що він ще досі пам’ятає, мій страшок темноти. - А трав’яна суміш допоможе швидше ранам загоїтись, не даючи розповсюджена інфекції та ймовірних ускладнень. За трохи перемотаю, і будеш як новенька. – Хлопець посміхнувшись підморгнув, старався поводитися невимушено, та я все відчувала.
- Думаєш, він сьогодні прийде? – Озвучила я запитання, що ніяк не хотіло зриватися з язика. Лука ствердним коротким кивком, дав знати абсолютну впевненість своєї думки.
- І що ми будемо робити?
- Чекати, поки Лев не повідомить нас про зміни. – Чаклуючи над чашками, хлопець опановував звичний спокій, і з розслабленим тілом займався улюбленою справою – робив чай. Напевно відчуваючи, що я помітила у ньому тривожність, він так приборкував це почуття у собі.
Луці потрібно було народитися у Китаї, а не в Україні, з такою пристрастю до чаїв. Та цю думку, я не стала озвучувати.
- А чому Лев таке дивне повідомлення написав? – пригадала я дивні слова, що виплили на екран телефону.
- Мілла, він же живе понад дві сотні років. Ясна річ, що йому довелося розмовляти та вивчати старослов’янську. Ось і він вживає її спілкуючись зі мною, бажаючи підчепити й роздратувати мене. Тільки він не знає, що я непогано розумію її, як і латинь. Промах, дружечок. – Жваво пояснив хлопець, єхидно посміхнувшись кудись у сторону, явно посилаючи цей жест Леву.
Дії спокійного Луки, благодатно подіяли й на мене. На мить я пригадала, свій перший раз як тут опинилася, геть не знаючи ніякого Севуса, тоді моєю проблемою був лише не опанований дар. Зараз я ж досі не можу його освоїти, тільки тепер в придачу, моєму житті загрожує небезпека, яка обіцяє мене вбити…