Лев

Горло страшенно пекло від спраги, настільки сильної, що я переборола невідпускаюче бажання сну і спробувала підвестись. Голова безжалісно заколола у скронях, ледь паморочачись підкошувала, досі ще не тверезе тіло. Ох…вчорашній вечір добряче відгукується. Відкривши очі, я розчинилася у непроглядній темряві.Була глуха ніч, котра і звуком не тривожила чужі глибокі сни.

Вертикальне положення надало ледь відчутне полегшення, що ж треба на помацки дібратися кухні. Та проаналізувавши де вільна дорога, щоб не вдаритись, подалася вперед. І смачно поцілувавшись лобом із якимось предметом, про який забула різко присіла. Схопившись за голову, завмерши затихла аби не розбудити Жасю. Почувся легкий шум. Можливо вона не почула, і це лише шумить у мене в голові від удару. У сусідній кімнаті ввімкнулося світло.

- О, ні –прошипіла я, лаючи себе, впевнена, що  своїм шумом я вже розбудила її маму. Довелося заховати очі від яскравого світла, що сочилося з відкритих дверей. Цікаво, що вона скаже? Я абсолютно не пам’ятала як лягла, тому навіть не знаю чого очікувати.

- Ти чому не спиш? – прозвучав хриплий від сну баритон. Що? Очі, незважаючи на ріжуче світло, поповзли по фігурі, котра завмерла біля відчинених дверей . Переді мною стояв Лев, у симпатичній піжамі зі скуйовдженим волоссям, що у промінні лампи вигравало легкою рижинкою.

- Я пити захотіла, – ще більше захриплим голосом відповіла я, і зам’явшись спробувала прочистити горло. Вийшло не дуже, а горловина ще більше запекла болем. Аби якось зволожити горлянку, я посмоктала щоки, збираючи малюсінький клубочок слині.

- На тумбочці, - вказав він у сторону ліжка. Там дійсно стояла маленька оливкова тумбочка, а на ній бутилка солодкої газованної води, склянка зі звичайною водою та ще щось біля неї, напевно це були пілюлі.

- Ааа, як я тут опинилась? Я нічого не пам’ятаю – призналась я, червоніючи. Це була правда, я і у явлення не мала як закінчився вчорашній вечір. Але той факт, що я досі в своєму одязі – мене радував. Взагалі, стільки випитого алкоголю – це напевно вперше в моєму житті. І наслідки, не радували тіло, яке страждало від необдуманої моєї дурості благало про допомогу. Подумки я заріклася більше ніколи не пити.

- Ти всього на всього заснула, - відмахнувся хлопець, ніби для нього це звичайна справа – незнайомі п’яні дівчата в дома. - Коли ми сіли в машину, ти захотіла ввімкнути свою музику, та поки шукала пісню заснула. От і вся історія. - Я покосилася в сторону води. Борячись з інстинктом та культурою.

- А як я опинилася тут, в ліжку?

- Мені прийшлося тебе нести на руках. – У цей час поки він відповідав, я потягнулася до води і відпила добру поріцію рідини. Бальзам подіяв цілюще.

- Я тобі не заздрю, сунути таку тушку як я, – і знову відсьорбнула води.

- Дрібниці, ходімо на кухню, я тобі дам чистий одяг і таблетку від похмілля, - і підморгнувши він пішов. Я ж не залишаючи бутилку спромоглась підвестися, швидше вже випити би ту таблетку. Напевне через неї він такий активний і геть не вимучений алкоголем, на відміну від мене.

Дорогою до кухні, я покосилась на свій одяг – він був пом'ятий, та все ж чистий. Велика світла кухня, була неймовірно простора та світла. Дизайн вміщував мінімалізм, та нотки ледь вловимого пафосу відчувалися. Поки я повільно розмістилась на м’ягенькому шкіряному кріслі, Лев заварював міцну каву. Не ставши тягнути кота за хвоста він мовив до мене на пряму :

- Мені відомо, що ти є наслідник теарського дару, тож я хочу спочатку допомогти тобі, а тоді вже будемо говорити на серйозні речі, мені потрібна саулка зі світлою головою, - він посміхнувшись підійшов до мене, і вже напів простягнув руку, як зупинився, і сказав – незнаю, скільки тобі доводилось зустрічатися з дією маніфестосу, якщо вперше - не бійся болю не причиню,– і приклав руку до мого живота. Спочатку я подумала, тепло, що йшло від його руки – було тільки через те що в нього дуже теплі руки, та вже за момент тепло змінилось теплою вібрацією, котра розливалась по всьому тілу – від самого живота до кінчиків пальців. Тіло розслабилося, хвилі нудоти зменшилися, а згодом і геть зникли, головний біль перетворився на легкість на ясність. Я поглянула на Лева, що розташувався біля мене на ціпочках із заплющеними очима, білосніжна шкіра підкреслювала світлі риси, а веснянки вкривали акуратний прямий ніс. Він розплющив очі.

- Ну здається все – повернувшись до кавоварки, він налив дві чашки чорного ароматного напою, - а тепер детально опиши що ти знаєш про Теарів, - сказав він сідаючи напроти мене. Вперше за весь час нашого знайомства він став серйозним та уважним, Лев, гульвіса, покину наше товариство. У свою чергу я вирішила, що якщо я хочу чути правду – я маю говорити правду. Тож я розповіла все що мені розповів Лука, і те як ми познайомились, і звісно про свій кулон, як він опинився в мене. Та найважливіше – мій дар, і на скільки він в мене розвинутий. Весь час він слухав мовчки, та закінчивши слухати, добре промасажував скроні, певно думаючи, що говорити.

- Ти знаєш лише каплю з моря, легенда - це звісно чудово, та цього недостатньо аби стати справжнім теарівцем. Ти казала, що вправлялася з даром, і закінчилось для тебе – це неврожайно, і проблемно. Добре, що зрадник травки дав. Його дідок і вправду мав у них толк. В мене підозра була, що той захопив аж два дари. – Лев дещо заздрісно скривився, та поглянувши на мене, відразу змінив свій вираз обличчя. Напевне його виховання не дозволяло проявляти істинні емоції. – Він тобі казав, що якщо дар довго розвивається – він може мати дивовижну силу?

- Моя баба не мала дивовижної сили, максимум у її мелькали видіння як і у мене. – Скептично відмахнулась я. Не вірячи у його слова. Не мені володіти сильним даром. Правдоподібніше, звучить версія Луки про набуття навичок.

- У всіх тіла поводяться не однозначно, тут відіграють певні чинники. Він тобі розповідав, що існує цілий світ теарівців, які живуть там, в горах. – Він махнув рукою в сторону, де очевидно вони і жили. Я ствердно махнула головою, та не стала говорити про існуючий портал у будиночку Луки, який нині просто не справний.  Як не крути, Луці я була зобов’язана багато чим. І не тільки інформацією, а і почуттями, що витягали з депресії. Тож його таємниці – це тільки його таємниці.