На розі

За годину мала повернутися додому Жася. Ми домовились, що я залишусь в неї на ще один день. Лякливі вчорашні події, вибили з колії не тільки мене, а і її. Перехвильовані переслідувачем, ми ще довго не могли прийти в себе, рятуючись не одним заспокійливим, поки пересилилися зімкнути очі .Подруга пообіцяла сьогодні на обіді, купити нам сльозоточиві балончики - застерігши наступну можливу небезпеку. Я цю ідею підтримала, хоча поклавши руку на серце, сумнівалася, що така дрібниця врятує від вчорашньої мерзоти.

Нажаль, я не могла поділитися з Жасею, тим що знала про того монстра. Лука застеріг не розповідати про дари людям, адже це б грозило новими проблемами, яких і так постійно вистачало.

Луці я вчора так і не зателефонувала, збита з пантелику геть забула, що мала повідомити його про цю ситуацію. Та і можливості телефонувати не було, Жася хвостиком бігала за мною істерично трактуючи – що відбулося у темряві, адже вона нічого не бачила, тільки відчувала всепоглинаючий морок, переповнений страхом. Тим більше, хлопець би не погодився на новий план, який я уже замислила у своїй голові.

 «Саулці своїх не кидають» - слова невідомця говорили про те, що він знає - хто я. Він зрозумів, що ми у небезпеці і допоміг урятуватися від монстра й непомітно, на його думку, провів нас до самого дому Жасі. Вона звісно його не бачила, бо тоді би піднялася непоборна паніка. Але він простежив за нами, надіюсь, виключно задля нашої безпеки.

Та для чого йому це? І який у нього дар? Більше того, він залишив після себе слід, на відміну від загадкового Луки. Цей незнайомець виявляється в момент прощання, перекинув мені свій контакт. Його звати Лев Орлов. А ще його легко знайти у соцмережі : 28 років, не одружений, багато подорожує, обожнює охоту, танці та каву. Я цілий день тримала себе в руках, аби не зателефонувати, та власне - чого чекати?

Можливо він поділиться цінною інформацією і я розізнаю, чому він зустрічався з тим ненормальним. І може йому відомо щось про мій дар чи кулон…а якщо я попаду у засідку? Тоді, підстрахую себе ще до того як вийду з дому. Однозначно можу сказати лиш те, що не дарма він виник у мене у видінні – це щось значить, і пов’язане воно далеко не з Лукою, а мною. Тож поборовши себе і страх, зателефонувала незнайомцю.

- Слухаю?

- Ємм, привіт, це Мі…це дівчина з вчорашнього кафе…емм..точніше ти провів нас трішки поки моя подруга не… -я закусила губу. Абсолютно не сформувала нічого у голові, перед тим як зателефонувати і від цього страшенно розгубилася. – Загалом, ти вчора мені скинув свій контакт і сказав : що «саулці своїх не кидають», ось я і вирішила запитати - чи не хочеш ти зустрітися?

- О це відгукнулась та чудова незнайомка? Вибачте, а як ваше ім’я?

- Ємм…Мілла…

-Привіт Мілла. Я Лев, думаю ви і так це дізнались через мої данні. Так от чарівна Мілла, я з радістю склав би вам компанію, але мушу попередити, що не на довго, так як маю ще маленькі плани на цей вечір.

- Як ти дивишся, Лев, щоб за пів години у вчорашньому кафе?

- За пів години чудово, але не там. Як ви могли помітити, певна особа поклала на вас око, краще я скину геолокацію – так буде безпечніше.

Місце де ми мали зустрітися насторожувало, тож аби підстрахувати себе, надіслала Луці лаконічне повідомлення : «Сьогодні нам потрібно зустрітися. Терміново. Очікуй на геолокацію».

Після зустрічі з Левом, я була зобов’язана розповісти про останні події Луці, які як не крути – в якійсь мірі вони його теж стосувались. Було егоїстично підставляти його небезпеці, але він був куди вправніший й сильніший мене, а ще мав у запасі магію – яка очевидно багацько значила у їх світі.

Лука відповів ще скупішим «ок». Така сухість трохи роздратувала. Та думаю, вона зміниться коли він дізнається про серйозність справи.

 Жасю теж довелося попередити про свою відсутність. Не придумавши нічого краще, я просто збрехала, що потрібно зустрітися  з однокурсниками по приводу екзаменів, аби та не хвилювалася через мою відсутність. Подруга, запропонувала дочекатися її приходу і піти разом. Та я переконливо запевняла, що до самого її будинку не залишусь на одинці, натякаючи на хлопця. Це була правда, я дійсно зустрінуся з Лукою.

Підійшовши до пабу під назвою «На розі» з кривавими рогами на вивісці, я тихенько увійшла в середину. Містечко дійсно викликало сумніви, але можливо монстр не докумекає шукати мене тут. У залі було майже пусто, тільки за двома столиками сиділа четвірка надзвичайно великих, мускулистих чоловіків, котрі перекидалися поодинокими фразами і час від часу у суперечці, грюкали кулаками по столі.  Я, зіщулившись, пройшла до барної стійки :

- Келих світлого нефільтрованого, будь-ласка, – замовила я, і почала чекати. З хвилини на хвилину мав прийти Лев. Годинник пробив 8 вечору. Бармен дещо підозріло покосився на мене, я відсьорбнула напій та почала вдивлятись у свої руки, ніби це найвеселіше зайняття яке тут може бути. Хоча можливо зараз так і було. Напруга зростала.

- Вітаю! – прозвучав приємний баритон. Я підскочила від неочікуваності. – Вибач, що налякав. О, як не культурно! Мила леді, я перепрошую, це геть не виховано джентльмену дозволити запізнитися, ще і при першій зустрічі. - Годинник вказував 20:03. Я поглянула на Лева, і прикусила губу у легкій посмішці. Він мене насмішив.

-Дякую.

- О ні, дивна істота, це я запізнився - я поганий, ви не так реагуєте на очевидні речі.

- Дякую за вчора, не знаю хто він, але впевнена - якби не ти, він догнав би нас і  Бог зна чим це закінчилось…. – з вдячністю пролепотіла я, притишивши голос, аби не почув бармен.

- А, ти про це. Тримайся від нього подалі. – І хлопець по-змовницьки нахилився, знизивши тон, й за мить продовжив тріщати далі. -  Привіт, Джордан, налий мені свого крафтового, да да, з присмаком горіхів. Чудове пиво. Ти пила? Ні?? – очі округлились ніби я пропустила, неймовірно важливу річ у житті. – Раджу спробувати, найліпше пиво в околицях - тільки у Джорда. – Повні губи бармена вигнулись у задоволеній посмішці, що путалась у густій рижій бороді. Хоча лисячі сіро-блакитні очі, уважно стежили за кожним нашим рухом.