Саулці своїх не кидають

Того самого, першого видіння, де він стояв навпроти Луки, сварячись і спорячи через мене, а я у розгублені похнюпилась, мислячі – що робити далі? Шкірою пробігся табун мурашок, від усвідомлення, що мої видіння набагато реальніші ніж я могла припустити.

Секундний погляд обірвався, голубоокий незнайомець відвів погляд і знову поринув у розмову, обережно у чомусь переконуючи співрозмовника. Другий чоловік із поглядом мисливця, оглядаючи мене з ніг до голови, зупинив погляд на моїх ключицях, або...можливо грудях? Рука автоматично потягнулася до ключиць, ніби намагаючись їх прикрити. Тільки я не була з відкритим декольте, сьогодні мене грів теплий сірий гольф закриваючи шкіру до самого горла. Кулон. Під пальці натрапила та маленька капелька, яка привернула і увагу Луки. З яких пір хлопці великі фанати аксесуарів? Скоріше всього він розуміє, що це за прикраса. А це шанс дізнатися інформацію, яка потрібна нам з Лукою. Та все ж… цей ворожий погляд не те що відштовхував, від нього йшли мурашки жаху котрі заставляли інстинкт самозбереження працювати.

Ми сиділи за привичним нам столиком, я мовчки крутила у руках чашку. Пальці нервово тремтіли, я зло притиснула них до розгарячілої кераміки. Роздуми розчавлювали голову, погляд кровожерливих зелених очей, наскрізь пронизаний яскраво-червоними судинами. Холод пройшовся спиною. Я десь бачила ці настирні очі. Тільки де – ніяк не можу пригадати. Пов’язаних з ним видінь не було, я пам’ятаю всі, що дотепер мені мерещились.

Жася мовчала дивлячись то на мене, то кудись вдалечінь .

- Втомилась від розмов?

- Ємммм, та ні, просто задумалась.

- Про що?

-  Бачиш, той чоловік, біля картини з компасом. Він мене бентежить. Так дивиться, ніби… я його боржник вже цілих 10 років. - Прошепотіла я, не дивлячись у його сторону. Швидкий погляд круглих карих оченят подруги зупинився на винуватцеві мого неспокою.

-Їх там двоє, але здається ніби дві протилежності, - вдало зауважила подруга. - Ну він не виглядає дружелюбно, але і на маніяка не схожий. Ти перебіл…  - подруга запнулась. - Хоча знаєш, все таки він сюди позирає. Може ти йому сподобалась?

- Ти серйозно? На пасію завжди ж дивляться поглядом вбивці?! – не витримавши емоцій, я спалахнула іронією. Певно Жасю трохи ошелешили нервові нотки у моєму голосі, тож вона покірно погодилась, що з чоловіком щось не так.

Швидко зиркнувши через плече - як на зло, немов відчуваючи, що я дивлюсь на його - він перехопив мій погляд. Я миттю відвернулася і втиснулася у м'яке коричневе крісло. Такі очі не забудеш - налиті кров' ю, немов готові проковтнути тебе цілою, не пережовуючи.

- Не накручуй себе. Вони зараз підуть і ти більше не зустрінеш них. І все буде добре. Розслабся. - Ніжно посміхнулась подруга, намагаючись заспокоїти мене ласкавим голосом.

Я перевела погляд до вікна силкуючись, не думати про зустріч з хлопцем із видіння, особливо про його друга. Сонце помалу закотилося за горизонт. Настали густі сутінки. Містична пора, що вабить і лякає. Очевидно за цей короткий час дуже похолодало. Жася не тараторила, як зазвичай, певно теж поринула у свої роздуми.

-Знаєш, я гадаю - це лише здогадка, і не приймай все близько до серця, - обережно почала вона здаля, - Але напевно у тебе депресія.  – Депресія? Ну і комічна ситуація. Я почала сміятись. Навіть реготати. Подруга приписала мені діагноз, який я вже давно рахувала другою частинкою себе, а вона тільки зараз запідозрила неї. Все таки Лука найспостережливіший зі всіх оточуючих мене людей.

- Да, - ледь вичавила я з себе, давлячись сміхом. Я намагалась не привертати до себе зайвої уваги оточуючих, та зупинити сміх, було важко.

-...іі, підвищена тривожність теж наявна… - продовжувала подруга.

-Наявна - не зупиняючи регіт, погоджуючись пискнула я. За столом біля картини почувся надмірний шум, але він був таким фоновим, що я не змогла розібрала ані слова, ані руху, що там відбулося. А жаль, я втратила спостережливість.

-...і емоційна лабільність - продовжила дівчина, надломленим від сміхому голосом. Ній завжди було важко тримати себе у руках, коли я сміюсь, і не важливо яка ситуація.

- Та не соромся, кажи як є - біполярочка. - І ми двоє вибухнули реготом. Не знаю, над чим тут було сміятись. Але саме такий дурний регіт і розрядив атмосферу. Можливо саме так організм вирішив перезарядитися, але це допомогло.

- В мене сльоза тече від тебе! З лівого ока! – на емоціях вигукнула Жася, тицяючи пальцем на ліве око.

- Ну-ну, це від сміху, а не від мене. - І я приязно посміхнулася на всі 32, крадькома позирнувши на русявого незнайомця з голубими очима. Він досі у чомусь переконував співрозмовника, а той у свою чергу ледь стримував себе у руках.

І як вони забрели у це атмосферне, тихе кафе? Два протилежні полюси, що просто не можуть перетинатися. Чоловік зі злим поглядом різко піднявся, неохоче кивнув і рвонув на вихід. Та кривий погляд на мене кинути не забув. Пронизуючий, злий та наповнений ненавистю….ніби я вчинила йому капость, тільки яку от яку – й припустити важко . І тут, сталася річ яка налякала мене до зупинки серця.

Ці очі… котрі, я ніяк не могла зрозуміти – де бачила раніше. Очі які в мить змінилися і перетворилися на вертикальні смужки, різко блимнули прозорими повіками. Ядовитий погляд і зловісна посмішка, заставили забути як дихати. Він навмисно показав мені - хто він такий. Чудовисько з кошмарного видіння! Жахливі очі, що дивляться через закриті повіки. Демон, який переслідував мене на яву.

Серце міцним ударом повернуло втрачений ритм. Він пішов, електрика здавалося перестала давити зі всіх сторін. Незначно розсіялась. Та небезпека не минула. От чорт, на вулиці вже так темно, що хоч око виколи. Тільки прийдемо додому, зателефоную Луці і все йому розповім. І цей хлопець з видіння, він розмовляв з чудовиськом, нехай на фоні його він виглядав позитивним героєм. Але це лише на фоні. Їх дружба говорила за себе. Ми з Лукою ймовірно у небезпеці. Під столом коліна почали неопановано труситися, я притиснула ступні до підлоги, тремор зник. "Потрібно додому, потрібно все розповісти Луці!" - зазвучало відлуття у голові.