Серед таїн

- Просинайся Мілла, в нас ще багато планів – звучав десь у далині тихо-солодкий голос. Я ліниво перевернулася на бік, тьмяний промінець світла пробігся по моєму обличчі.

- Можна я ще трішки подрімаю, - проскиглила я у подушку.

- Ну, якщо ти бажаєш проміняти магію на сон…- пустотливо здався Лука з моїм вибором. В мить повіки відкрились, сон як рукою зняло, я різким рухом сіла у ліжку, ледь хитнувшись у бік і скинувши волосся, що мирно спочивало на обличчі, сипло протарахкотіла :

- Ні, я вже давно проснулась, чекала коли ти проснешся, зрадливо хрипів мій голос. Потерши очі, аби картина перед мною стала чіткіше, побачила Луку який іронічно посміхався. Очевидно хлопець прокинувся давно : переодягнувся, запалив вогонь, запах трав’яного чаю доносився до мого сонного носа. Більше того – на столі стояв приготований сніданок, якби моя щелепа могла відвиснути – то зробила би це, та після міцного сну залишалася занадто закам’янілою. 

- Сніданок готовий, і з кожною хвилиною він робиться холодним і не смачним. – Суворо зазначив шатен. Я швиденько спустила ноги на землю, взулася у свої тепленькі уги, адже тут не було домашніх капців, і почимчикувала до столу.

- Ну тоді давай снідати, - я щиро посміхнулась дивуючись кулінарним шедеврам хлопця.

- Смачного, Мила. – приємна посмішка заохочувала до сніданку. А на сніданок Лука приготував нам великі та хрумкі круасанові сандвічі. Голодний шлунок прискорив мої дії. Тож простягнувши руку та відірвавши шматок волокнистої булки мене накрила смакова феєрія. Окраїна хліба яка зазвичай є сухою була ідеально просочена вершковим сиром, а свіжий базилік з італійськими травами та оливками, задовільнили рецептори так, як тільки давній слуга може задовільнити свого вибагливого господаря – бездоганно. Тож від таких яскравих смакових феєрверків – немов у мишки із відомого мультика, я відкусила ще декілька разів, тут вже відкрився смак шинки та болгарського перцю. Рука мимоволі потягнулася до гарячого напою, що стояв переді мною.

- Це звісно не «те саме, що молоко», але бадьорить нічим не гірше. – Впевнена напів посмішка ледь торкалася його уст. Я відсьорбнула ковток. Засмакувало соковитим яблуком, смородиною, і легкою свіжинкою.

- Це неперевершено, що чай, що круасан, - я багатозначно помахала головою і відкусила добрячий шматок.

- Мій дід був прекрасним травником, і багато чого навчив мене. Цей чай – теж його творіння. – Нотки гордості і тепла торкнулися його обличчя, а голос зазвучав тепліше звичного. Я поклала круасан назад у стареньку глиняну миску.

- Навчиш мене теж, робити такі смачні чаї? – необдумано загорілась бажанням, і з захопленням поглянула на хлопця, очікуючи, що той не відмовить. Він повів плечем.

- При нагоді. Сьогодні, якщо ти не проти, я поділюся деякими буденними секретами саулців. Після сніданку, одягнися – ми прогуляємось трохи.

- Ок. – Вочевидь, якби легко Лука не говорив про свого діда, та це була дуже болюча рана. Укол совісті підштрикнув мене у бік – «більше думай, Мілла!». - Я із задоволенням. Все ж таки, було по дурному впускати момент дізнатися про тебе трішки більше ніж власні здогадки. – Дружно усміхнулась я і опустила очі. – Надіюсь на цей раз не розчарую тебе.

Вчора після невдалої спроби хлопця дізнатися, щось про мій дар, і тим більше на фоні того, що незрозуміло що за кулон на мені – настрій був паршивий, особливо у Луки. Адже для мене це не відігравало особливої ролі, я була б рада контролювати дар, та не більше. Тож після мовчазливої чашки чаю, Лука простелив мені на самотньому ліжку, а собі зняв з другого, магічного, поверху армійську скромну розкладушку. Роздуми розділяли мене на дві частини : перша – я не була винна у тому, що не виправдала його сподівань, і я думаю він це розумів. Друга – я не хотіла розчаровувати його. Хоча це звучало як дурниця, все ж це було так. Ці розділенні думки, віднесли мене царство глибоких снів. Без дії дару Луки, ясна річ, тут діло не обійшлось.

По сніданку я подякувала, і попрямувала у скромну вбиральню. По стилю та не відрізнялася від всього будиночку, та не дивлячись на свій глибокій вік, мала продумані технології, що забезпечували усім необхідним мешканця.

Ранковий туалет був куди скромніший, ніж зазвичай – я не розрахувала, що ми покинемо місто. Я поглянула у дзеркало, великі зелені очі, виглядали дещо переляканими і сумними. Я не знала, що принесе сьогоднішній день, і яким чином це вплине на наші «дружні» стосунки. 

Поклавши пухнасту косу на плече, я гірко видихнула і повернулась назад.

- Я готова, що будемо робити? – намагалася говорити я якомога дружніше, та голос зрадливо підвів. Лука, одягав верхній одяг, якось дивно поглянув, чи то відсторонено, чи то співчутливо.

-Тримай свою куртку. Цей день буде для тебе відкриттям –солодкий день. Могти оцінити свої можливості, і їх використати – безцінно. Тож налаштовуй себе на речі які у звичайному людському житті зустріти не прийшлося.

Покинувши будиночок Лука його не закрив, я запитала чому, він поглянув на мене скептично, і підкушуючи запитав: хто і що буде там красти? Вже в декількох метрах від нашого прихистку, я відмітила, що хатка зникла з поля зору. Напевне роки які він провів тут, зробили його єдиним цілим із природою. Лука як завжди був правий – ніхто його і не помітив би, якби і спеціально шукав.

- У мене запитання, - не рішуче, мовила через деякий час тихої ходьби.

- Так питай, - Лука виглядав в край байдужим.

- Ти свій дар використовуєш на мені, і якщо так – як регулярно.

- Мій дар був з тобою весь час скільки ми перебували разом. Я постійно відчуваю твій настрій. Але використовував лише раз – вчора, «для демонстрації своїх вмінь», - ці слова хлопець взяв у повітряні лапки. Перевівши погляд на мене, прямолінійно відрізав, - Думаю тебе цікавить чи буду в подальшому використовувати свій дар на тобі? Буду – якщо у цьому буде потреба. – Погляд попрямував вперед, він ледь помітно прищурився і не дивлячись собі під носи сухо сказав, - під ногами канава, будь обережна. Я переступила бар’єр. Хлопець зупинився, вглядаючись вдалину. Я оглянулась. Одні хвойні дерева, після вчорашньої заметілі у лісі було казково. Дерева, немов з картинки оточували зі всіх сторін. Уява розігралась, ніби щось ховається за деревами і стежить за нами. На перший погляд молода пара просто гуляє, а на справді – відкриває нові паралелі світу. Це заставило посміхнутись, я поглянула на Луку. Він зустрів мої очі і посміхнувся у відповідь.