Правда чи не правда?

Квартира обійняла мене знайомим рідним запахом, приємно було повернутися назад - додому. Лука має прийти не раніше менш ніж за 10 хвилин, за умови - якщо він буде пунктуальним.

 Все залишилось незмінним, як і місяць тому коли я поспіхом шукала своє чорне плаття на похорон. Речі вкривали всі площини квартири, письмовий стіл був не у кращому вигляді після моїх пошуків записника, комод всіяли різні баночки для догляду за тілом. Тож не втрачаючи часу, щоб не справити дурне про себе враження - я прийнялась наводити в кімнаті обманливу охайність.

 Речі, нашвидкуруч позакидала у шафу, різні тюбики поскидала у відповідний їм кошик, а всі книжки із зошитами згребла у оберемок і склала у шухляду. Виходило, чесно кажучи не дуже, тож я здалася і подалася на кухню щоб поставити чайник. 

Тут було більш-менш охайно. З шафки дістала баночку з м’ятою, тією самою що купив мені Лука, я так і не пила її,  окрім того вечора після прогулянки з ним. Насипавши по щіпочці ароматної трави у кожну кружку, й заливши окропом присіла на крісло. 

Охопило дивне відчуття, декілька хвилин тому я відчувала затишок та пристанок дому. Та задумавшись про те - що вимушена буду покидати цю квартиру – вона в мить стала мені чужою. Теплі стіни перетворилися з ніжно коричневого кольору, у звичайні матові, котрі з роками зазнали різних побутових недоліків. Шафки видавались надміру зношеними, а килимок на підлозі вицвілим. 

Ставлення до речей змінюється швидко, коли знаєш, що пора прощатися. Звісно це краще, набагато ж гірше, якби це місце тримало у комфортних пазурах. Неминуче розтавання ставало б тортурою. Тепер ж це звільнення. У щось ліпше, власне і просторе. А можливо це лише самообман?

 Особливий три-стук порушив роздуми. Я настільки полинула у думки що вже і забула про Луку. Серце відреагувало найшвидше й почало битися у подвійному темпі. Відчинивши двері я побачила гостя. Погляд шоколадних очей весело вітав, а приємна посмішка вабила. Ми не бачились місяць, а здавалося що минуло не менше року, а можливо лише день. Час втрачає свою важливість, коли зустріч насправді приємна. Настрій автоматично піднявся, а зрадлива посмішка не бажала покидати моїх вуст. Щось було у цьому хлопцеві особливого, що діяло на мої нерви як лікуючий бальзам спокою та розслаблення.

- Привіт, Мила, – мовив Лука і посміхнуся своєю особливою напівусмішкою. Чорне довге пальто влучно підкреслювало його стан. Одягався він стильно і дорого, поряд з ним потрібно дивитись, як виглядаєш, аби не впасти носом у грязь. Хоча яка з того різниця, я все рівно не наздожену його що у красі, що і у смаках.

- Привіт, рада тебе бачити, надіюсь не довго прийшлось шукати квартиру – посміхнувшись запросила його на кухню. Дорогою додому я пригадала, що Лука не знає адресу, тож прийшлося скинути локацію. 

- Не хвилюйся, це занадто просто для мене. Що ж, я тут, готовий служити тобі вірою та правдою, а ти - як пам’ятаєш ,обіцяла мені розповісти що сталося і куди ти відправляєшся – грайливо мовив він, та ніби якась обережність сковувала його слова.

- Я все пам’ятаю, та пропоную спершу зігрітися теплим чаєм, а тоді про все поговорим – змінивши тему, я та пішла на кухню, чекаючи коли він приєднається до мене. Статурний силует вже прямував по моїх слідах, його щоки розчервонілися від холоду, а скуйовджене волосся придавало особливого шарму витонченим рисам обличчя. Він зараз почне мене про все розпитувати, а мені так не охота говорити. Тож я вирішила обережно розпочати атаку перша.

- Як минув твій місяць? Я подумала що за цей час вже встиг забути мене, та все ж я вирішила зателефонувати та дізнатися напевне – намагалась я жартувати. На його обличчі промайнула ледь помітна таємнича посмішка.

- Ну раз я тут – значить не забув. А місяць минув у робочих турботах, таа… в очікуванні на твій дзвінок. Я припускав, що ти подзвониш раніше – бісики у його очах запригали у грайливому танці. Занадто самовпевнений хлопчисько. При зустрічі я така рада була що він прийшов, адже разом з ним прийшло щось світле і спокійне. Та тапер, дивлячись у на цей гордовитий вираз обличчя, я відчувала як він міг мене рознервувати. Міг – та не нервував. Адже це я йому робила послугу, а не він. Тому його поведінка скоріше мене розсмішила, і я щиро посміхнулася на його слова. 

- Ось я і зателефонувала, та чи це було варте того? Адже я планую використати тебе у своїх корисних цілях – самовпевнено сказала я, кидаючи, цими словами виклик.

- Місяць тому, при останній зустрічі я говорив – що можеш розраховувати на мене. А свого слова я дотримую завжди – це по-перше, а по-друге – хто сказав, що у мене немає на тебе планів? Я не говорив що це буде безкоштовна допомога – Лука відгукнувся на мою гру . Чудово, значить можна дозволити хитро дізнатися і про його можливі плани.

- Он як? Я була про тебе благороднішої думки – акторський видих, аби вказати на моє надмірне розчарування. Хитрі шоколадні очі примружилися. – А яку ж ти очікуєш плату? Уви, я не з багатої сім‘ї, а особливих талантів не отримала від природи – думаю ти зробив невдалу ставку. 

- Гратися надумала? – він пронизливо дивився на мене не відводячи погляду, - Думаю, це ти прогадала, бачиш – а я маю деякі таланти від природи, і мені вони підкажуть – що краще і в який момент потребувати від тебе, - самовпевнено закінчив хлопець.

- Он як? – фиркнула я, - вирішив налякати мене? А що, якщо я скажу – що заманила тебе у пастку? І тобі не варто було приходити сюди, особливо сьогодні. – Очі хлопця ледь помітно округлились, а зіниці звузились – він явно не очікував такої відповіді. Я придушила посмішку. Попався на крючок, значить все таки він мав ворогів – і моє видіння є правдивим.

- Блефуєш, – самовпевнено сказав він, скептично схрестивши рухи на грудях. 

- Ні, адже я покидаю цю квартиру, і нас сьогодні очікує багато роботи, тож так – це пастка – пустотливо посміхнулася я і імітуючи саму чесність відкинулась на бильце стільця. Лука закотив очі і повторив мої дії. Атмосфера не була із найприємніших, та і настрирливою її не назвеш.