Переломний день

Невеличкий сріблястий мінівен спокійно котився по дорозі, вміщуючи у собі  4 дорослих та одну маленьку пасажирку. Салон авто наповнювався гомоном голосів та приглушеною піснею про Новий Орлеан. Розмови плавно перетікали від погоди до спільних знайомих, а тоді змінювалися на цікаві спільні новини. Я краєм вуха прислухалась, тільки на випадок, якщо почую щось важливе для себе. Та очима втупилась у скло, за вікном швидко мелькали вогні ліхтарів, ми вже виїхали за місто. 

Зручно примостившись біля мами, та поклавши голову ній на плече – почала насолоджуватись вихідними. Рука мамусі, що огортала мене ніжно погладжувала  плече, я ще досі залишалась її маленькою дівчинкою, це безумовно радувало серце. Люблю маму, свою найдорожчу людинку на цілому світі. Голубі рідні очі час від часу поглядали на мене, світле волосся, що ледве торкалося пліч лоскотало мені носа. Дрібні морщинки лагідно торкнулися її обличчя, та ясні зіниці сяяли молодістю, а дзвінкий сміх суперечив тому, що ній вже 53.

В бабусиному домі вже чекали дві мамині сестри Наталя і Віра. Наталя була нижча за маму і сама старша, теж голубоока блондиночка із стрижкою – а-ля гарсон. Віра середня із сестер, мала недовге товсте волосся каштанового кольору, зібране у тугу косу, вона єдина із трьох сестер мала веснянки, які вкривали майже все обличчя. Тьоті вже готували вечерю про щось весело щебечучи, почувши що приїхала машина вони помахали лапками із вікна. Бабуся вийшла щоб зустріти нас. На мене злетів її теплий погляд, я посміхнулась у відповідь, було у нас якесь не вербальне відчуття одна одної. Можливо через те що я в дитинстві жила в цьому домі, і це допомогло утворити особливий зв’язок.

 Жінки відправились на кухню закінчити приготування страв, бабуся бавитись з правнучкою, Марк – син Наталі обговорював. на вулиці з Артуром машину. Я побігла переодягнутися у зручний домашній одяг. За багато років, в цих кімнатах нічого майже не змінилось - зберігало особливу атмосферу і ще з більшою силою навіювало дитинство. Не вбачаючи сенсу шостою пхатися на маленьку кухню, вирішила що і без мене справляться і залишилась у вітальні. Я задивилася на книги що стояли на полицях. Всі вони мали православну тематику. Серед них знайшла декілька які прочитала, хоча звісно раніше обіцяла собі - читатиму їх більше.

 Моя сім’я була віруючою, ще за дідів-прадідів. І мені це дуже імпонувало. У цьому було дещо особливе, що зароджується у душі ще з глибокого дитинства. Звісно в переважному жінки несли у собі цей скарб віри. Наприклад, брат та кузен були більше байдужі, точніше зберігали нейтралітет. Тьоті та бабуся вже по своєму старшинстві у цій сфері були ближчі за нас з кузинами. До речі, про кузин близнючки, Анна і Данна– мої однолітки що навчалися у Львові, я надіялась що вони сьогодні приїдуть. Та видно не склалося, мене це трохи роздратувало – адже це сімейний вечір. Який посвячений не мені. Про свій день народження не хотілося навіть нагадувати – не люблю великої уваги оточуючих до себе. А от день народження дідуся, куди важливіша подія. Тим більше, не так часто ми влаштовуємо сімейні вечори! Та я швидко викинула сестер з голови, й повернулася до книг, вибираючи – яку б то почитати.

Всі стоять за столом, баба Маруся читає молитви перед вечерею: «Очи всех на тя уповаю, и ты даешь им пищу во…». Прийом їжі перетворюється на щось більше ніж просто харч що набиває шлунок, і разом з тим щось менше ніж смаколик яким насолоджуєшся через кожний кусок. Саме з бабою ми всі дружно  молимось перед і після їжі. Саме з нею ми робимось на грам кращі, ніж є на справді. Залишаючи всі дорослі проблеми і розпущеність – стаємо маленькими дітьми, що поважають традиції дорослих. А в розлуці – ми знову стаємо тими поганцями, яких так щиро приховуємо від старшого покоління.

- Ну як мій салат, ось вчора знайшла рецепт, і думаю - чому б це не зробити, писали, що дуже смачний та корисний – прощебетала тітка Наталя.

- Мамо, знову ти у соціальних мережах начиталась різного… – скептично протягнув Марк. Сміх дружною луною розкотився за столом. 

- Ну чого ти Марку, я теж знаходжу не погані ідеї в інтернеті, як наприклад мариновані зелені помідори, які ти так любиш – мовила Олена.

- Ну знаєш, Лєнок, в тебе якось хист до цього більший – виправдався кузен. «Лєнок» це сімейне прозвище мами, адже вона сама менша, то і привикли так її називати, навіть я іноді так можу звертатись до неї, і вона не ображається.

- Ну не треба мені тут тьотіка ображати – вступилась я, - в неї є особливі страви, які вона готує найліпше. -  Наталя з вдячність поглянула на мене, і з гордістю задерла свого кирпатого носа догори на показ всім. Від  дитячого жесту, який відтворила 63 річна жіночка – знову покотилась нова хвиля сміху.

 Саме так безтурботно минав вечір, спокійно та легко. Всі ділилися останніми подіями, хто одружився, народився чи помер ( виявляється і це цікавить старших). Які справи на роботі, обговорювалися і новорічні корпоративи та відпустки. Добродушні підколи поєднувались з плани коли буде наступна зустріч, і що наступного року обов’язково всією сім’єю потрібно поїхати в гості до бабиної сестри у Росію, яку вона вже добрих 20 років не бачила. Пригадувались і історії з минулого, які були розказані вже не один десяток раз, але все, ж як добре коли є що пригадати. Я сиділа, спостерігала і насолоджувалась, здавалось цей вечір буде безкінечний. Здавалось що ось так можна просидіти цілу ніч. 

За певний час Іра пішла вкладати Софію, Марк та Артур повлягались перед телевізором, і в кінцевому результаті дружно заснули. 3 сестри і їх мама були більше стійкими, та все ж спохватились за те що треба всіх покласти спати, адже всі були змучені з роботи. І правда, тільки лігши у ліжко, відчула на скільки була втомлена, та прекрасний сімейний вечір подіяв ліпше будь яких снодійних, і я швидко поринула у сон.

Наступний ранок розпочала Софія, котра з сьомої вже не спала, і голосно мугикала під якусь дитячу пісеньку, Іра щось тихо говорила з нею. Баба яка теж вже давно не спала і встигла прочитати ранкові молитви, пішла забавляться з правнучкою. І на цьому моменті я зрозуміла, що закінчився мій ранковий сон. Тож розлючено і безпомічно простогнала закрутилась у ліжку. Мама тихенько гиготнула, і щось нерозбірливо сказала про те що з рано чи пізно, і мене чекають такі турботи. Та не розчувши точно, я не захотіла уточнювати на що вона натякає. Вставши з ліжка, невиспаною і зажмаканою – сонно подалася робити весь ранковий ритуал, опісля чого скорочувала час у вчорашній книзі, що описувала повчальні історії. За певний час у мене зателефонував телефон, це була Жася.