Тільки не це

 Повільно йдучи набережною, під руку з чарівним кавалером, спіймала себе на думці, що неймовірно насолоджуюся. Так круто просто приділити час позитивній людині, яка розуміє тебе з півслова. Ніби моя тінь, що просто поруч, приймає тебе такою, якою ти є.

 - Так і повинно бути. - Відповів на мої думки Лео. - Люди хороші й погані, феї темні й світлі, а по факту всі однакові. І прийшли в цей світ для отримання свого досвіду. Але щоб дійти до такого прийняття світу, потрібно чимало над собою працювати. Саме тому всі навкруги допомагають проявлятися. З'являються астрологи, нумеролог, йоги й практики...

 - Згодна. - Підтримала я думку Лео. - Зараз відкривається багато речей, яких двадцять років тому, навіть уявити було складно.

 За філософськими роздумами ми досягли потрібної локації. Час пролетів непомітно.

 - Так, без десяти хвилин сьома. - Озирнулася навколо й побачила Єгора. - А ось і кавалер для Олі. Ходімо?

 Ми попрямували до столика. Чоловіки потисли одне одному руки і зненацька, повітря навколо їх рук ущільнилося та стало видимим, ніби від вогню. Очі блиснули червоним. 

 Я озирнулася чи ніхто не звернув увагу на інцедент. Людей було чимало, але ми ніби не привернули зайвої  уваги.

 - Лео, Єгоре, що це зараз було? - Уточнюю зтиха.

 - Наш новий знайомий, темний фей. А от навіщо йому потрібно знаймство з тобою й бути в близькому колі спілкування, мені теж дуже цікаво.

 Руки чоловіки відпустили, проте рівень напруги не спав ні на міліметр.

 - Я й гадки не мав, чесно. - Підняв руки Єгор. - Силою підтверджую, що не маю злого, явного чи таємного помислу щодо вас. - Очі блимнули червоним.

 - Гаразд. - Згодився мій суджений.

 - Що я пропустила? - Підійшла нарешті до столику Оля, яка не помітила нічого дивного.

 - Олю, знайомся - це Лео. - Привіталася з подругою поцілунком та познайомила з моїм кавалером.

 - Дуже приємно. - Промовила дівчина потискаючи руку. Сьогодні її вбрання складалося з елегантної чорної сукні та босоніжок на підборах, волосся локонами спадало на спину. - Привіт і тобі. - Єгору вона також збиралася потиснути руку, але той відразу перехопив і поцілував.

 Зав'язалася легка розмова. Навіть в плані роботи не виникло до Єгора чи Лео, запитань. Перший має логістичну фірму, другий працює в охоронній компанії. Таке прикриття. А насправді, його завдання судженого по збереженню каменя сил, вже завтра. 

 Лео злегка стис мою руку, даючи зрозуміти, що все під контролем. Я поглянула з вдячністю в його очі.

 - "Дякую, але хвилююся щодо цього."

 - "Впевнений, що все пройде вдало. Ще будете з новенькою на лекціях, скоріше за все."

 - "О, сподіваємося, що вона не замішана в справі й просто потрапила в це випадково."

 - Іра, скільки кажете ви з Лео знайомі? Кілька днів? Ви настільки природньо доповнюєте одне одного, ніби разом не один рік. - Промовила Оля.

 - Невже...? - Суджені, ледь видихом не додав Єгор. На що Лео у відповідь ледь кивнув.

 - Інколи, просто варто зустріти свою людину. - Відповів для всіх мій брюнет.

 - А ви часом, не з фільму "Сутінки"? - Сміючись додала подруга. 

 - Ну все не настільки інтригуюче. - Засміялася я. - Ми не були поруч декілька днів і живі. Взагалі, вважаю, що здорові стосунки ті, в яких партнери мають свій час окремо від одного. Інакше де взяти натхнення й перемоги, якими потім так круто поділитися. 

 - Так, повністю згоден. - Підтримав Лео. - Не повинно бути злиття. Інакше все розчиняється в буденній рутині. Баланс в усьому.

 Вечір пройшов в приємній атмосфері. До питань стосовно темного та його зацікавленості ми більше не поверталися.  В кінці зустрічі брюнет провів мене додому та міцно обійняв на прощання. А сам пішов до виділеного місця проживання. Адже вся апаратура та інші атрибути для завдання, були саме там. 

 Я пройшла до ліжка, ледь змусила себе прийняти душ і впала без сновидінь, мов ведмідиця у берлозі.