Двадцять сім років тому.
- Я, Світлана, фея найвищого рівня, йду у вічну відпустку і ніхто мене не зупинить. Справа яку ми з Сергієм завершили варта того, щоб дати можливість нарешті відійти від ваших доручень.
Рада затамувавши подих слухала сміливу жінку.
- Настав час молоді, а моє місце неймовірно ласий шматочок. - З посмішкою додала висока, чорнява красуня. - Мене чекають інші, не менш важливі речі. Наприклад, материнство. - Зал шоковано затамував подих.
- Ти справді чекаєш на маля. - Здивовано підтвердив керівник відділу. - Що ж, ти заслуговуєш на відпочинок та спокійний час з родиною. Але, ви з Сергієм втратите всі привілеї положення головної феї області та головного фея міста й назавжди залишитеся людьми з невеликою кількістю магії. Адже в буденному житті забороняється використовувати дар природи на власні потреби.
- Так ми вирішили. - Погодилася Світлана. - Хочемо бути звичайними людьми.
- Так тому й бути. - Вигукнув керівник Київського відділу фей і плеснув в долоні.