Глава 2.4 Підготовка

- Де ти плануєш зупинитися? - запитала я, щоб не йти мовчки темними вулицями. Наші автомоди залишилися біля ресторану.

Леоден недбало махнув долонею, ніби даючи зрозуміти, що про це не варто хвилюватися, а потім запитав:

- Взагалі-то я хотів уточнити: ти працюєш завтра?

Його пильний погляд ковзнув темною вулицею, немов він машинально перевіряв простір навколо.

- Вихідний. Але за планом о сьомій ранку тренування, - відповіла я й замислилася про майбутнє.

Чи залишиться мій звичний режим актуальним після ініціації? Що буде з роботою? Чи зможу я й надалі приймати відвідувачів? Стоп. Виходить, подумки я вже погодилася?

Моє життя й без того було хорошим. У ньому було все необхідне: улюблена робота, родина, друзі, затишний дім. Та останнім часом мені дедалі частіше здавалося, що чогось бракує. Навіть подорожі вже не дарували того драйву, який я відчувала раніше.

Леоден зупинився біля парковки. Спершу обережно взяв мене за одну долоню, потім розвернув до себе й накрив своєю рукою другу.

- Не потрібно звертатися до мене на «ви».

Його долоні повільно ковзнули моїми передпліччями, торкнулися плечей, а потім зупинилися на лопатках. Леоден обережно притягнув мене до себе в обійми.

Спочатку я не могла розслабитися. Надто уважно прислухалася до кожного дотику, до власного дихання, до того, як швидко б’ється серце. Та за кілька секунд тепло почало розливатися всім тілом. Згадалося наше рукостискання при знайомстві.

- Нервувати - нормально, - тихо промовив Леоден. - Але знай: за твою безпеку відповідатиму я особисто.

Моя голова була на рівні його шиї, аромат осіннього листя та прохолодного лісу після дощу наповнив легені. Я вдихнула глибше, і на мить здалося, що цей запах закарбовується десь на рівні ДНК. 

Навколишній світ віддалився. Зникли темні вулиці, автомоди, нічне місто. Залишилися лише ми.

- Навіщо тобі це? - запитала я, відсторонюючись.

Щоки палахкотять, дуже сподіваюся, що в напівтемряві він цього не помітить.

- Тобі потрібна підтримка, а королівству твоя допомога. - спокійно відповів Леоден. - Завтра можемо зустрітися й обговорити все, що тебе цікавить щодо Королівства Фей.

Він повільно опустив руки, але не зробив кроку назад. Між нами залишилося надто мало простору.

- Я розумію, що важко наважитися на нове життя. Але зараз у нас немає іншої не ініційованої феї, яка підходила б для цієї ролі краще за тебе.

Він замовк. Немов хотів сказати щось іще. Щось важливе. Та зрештою відступив, даючи мені можливість нарешті вдихнути спокійніше.

- Я впевнена лише в одному місці, де нам буде зручно поговорити, - відповіла я. - У мене вдома.

Леоден злегка підняв брови.

- Але про всяк випадок наголошую: ніяких залицянь. Просто розмова.

Я швидко додала це, хоча десь глибоко всередині вже розуміла: навряд чи справді хотіла б відмовити йому.

- Звісно, - Леоден підняв руки, удаючи цілковиту невинність. - Я максимально чемний.

- Побачимо.

На його губах з’явилася ледь помітна усмішка.

- О дев’ятій ранку підійде?

- Так.

Попрощавшись, ми розійшлися до своїх автомодів і пводночас рушили майже порожнім нічним містом.

Я хотіла ясності. Хотіла відвертих відповідей. Але чи була готова їх почути? Побачимо…