Давно вже ходили балачки в селі, що Мирон Туз вчащав вечорами до Марічки Левко. Та вдень ніхто їх разом ніде не бачив. Не виявлено ніким і спільних фото в соцмережах. Але ж коли справа серйозна — громадськість має про це знати. А як скажуть, що весілля вже завтра? Це ж так не прийдеш, без підготовки, без нічого. Пані Майорівна зі своїми двома вірними помічницями в усіх суспільних справах вирішили будь-що прояснити цю вкриту вечірніми сутінками ситуацію.
— Ой, дівчата, в мене передчуття, що не варто нам втручатися, — тонкі руки пані Лемехівни — однієї з тих помічниць, наче в автономному режимі різали завеликі для продажу помідори на чотири частини й кидали у високу блискучу каструлю.
— Ти ото ріж свої порадички, а нас з вірного шляху не збивай, — відмахнулася від її слів висока статна пані Червак. І відійшла від працьовитої подруги ще на кілька кроків, щоб томатні бризки не втрапили на її новенький помаранчевий костюм.
— Не втручатися — то було б цілковите нехлюйство з нашої сторони, — відрізала пані Майорівна. Відчувався в ній досі дух екс-очільниці громади. — Ми маємо точно з'ясувати, що там у них і як.
— Бо ми то чекаємо на весілля, а що, як він дівчині голову дурить? — пані Червак вперлася кулаками в боки, аж щось хруснуло в кишені її толстовки. — А нехай йому! Таки вимастилася, — скрушно глянула на невеличку плямку, що розповзалася по бездоганно чистій за секунду до того помаранчевій тканині.
— А що, як вона йому? — пані Майорівна не зважала на біду подруги, проте продовжила її припущення. — Нам свято потрібне в селі, а не втішати одну чи другого, якщо хтось когось покине. Та й коли не складеться в них — той, кому дужче болітиме, поїде ген звідси. А ми маємо дбати, щоб не втратити, а примножити людей у громаді.
— Якби то було кохання, чи вони б його ховали? — пані Лемехівна дорізала останній помідор, скинула поцяткований червоним фартук і обтерла ним руки. — Чи ви Марічку не знаєте — у неї ж завжди все напоказ! Кожну думку зі своєї ще дитячої голови, кожну незначну подію — все в Інтернет. А раніше того — все своїм подружкам розказує.
— Е ні, вона вже зовсім не дитина, — пані Майорівну ніщо не могло спинити. — Подружки її десь до туреччинах та німеччинах роз'їхалися, а в Інтернет твій ніхто чогось дійсно особистого виставляти не буде. Та як не хочеш з нами, то вари свої томати. Бо твій старий без борщів і дня ж не проживе.
Пані Лемехівна гмикнула, підхопила горниць й понесла до хати. А команда небайдужих сусідок, скорочена до двох, вирушила від її двору прямісінько до Левкової садиби.