25. Ед. Бажання мають здійснюватися

Я обережно заніс Ладу до її кімнати, намагаючись не розбудити. Вона виявилася напрочуд легкою, хоча я чомусь очікував, що  вона якось відреагує на таку “вільність” з мого боку. Наприклад, вчепиться в мою сорочку, попросить води, скаже, що їй наснився страшний сон, або взагалі прокинеться й обуриться, чому я тягну її на руках, коли вона цілком здатна дійти сама. Але Лада лише тихо щось пробурмотіла, поклала голову мені на плече й навіть не розплющила очей. Я заніс її до кімнати, обережно поклав на ліжко й кілька секунд стояв поруч, дивлячись на неї. Уві сні вона здавалася зовсім іншою, ніж удень. Спокійною, беззахисною, майже дитячою, хоча я чудово знав, що варто їй прокинутися, як вона одразу стане непередбачуваною і навіть трохи свавільною.

Я  вкрив її ковдрою і вже збирався вийти, коли мій погляд випадково зачепився за письмовий стіл. На ньому лежав відкритий блокнот, поруч із ним —  ручка. Я зупинився, бо сторінка була розгорнута до мене, а вгорі великими літерами було виведено: “Список моїх бажань”. Я спочатку хотів просто відвернутися. Чужі записи були особистою справою, і я прекрасно це розумів. Але, мабуть, у мені на ту мить прокинувся не найкращий із чоловіків, тому що я зробив кілька кроків до столу. Я переконав себе, що просто закрию блокнот, щоб ніхто не прочитав її секретів. Саме так. Абсолютно невинний намір. Але трохи безглуздий, зважаючи на те, що в квартирі не було нікого, крім нас двох. 

Я нахилився над столом і мимоволі прочитав перший пункт. “Стати незалежною від батьків”. Я затримав погляд на цих словах, і в голові відразу виникли її розповіді про сварку з родиною, заблоковану картку й небажання залежати від батьківських грошей. Тепер я краще розумів, чому вона так трималася за цю роботу, хвилювалася, що я одружуся з Ланою, і тоді їй не буде місця в нашій оселі. Для неї це було не просто тимчасове місце, де можна було заробити гроші. Це був доказ того, що вона здатна сама вирішувати, як їй жити.

Нижче стояло: “Зробити кар’єру”. Я мимоволі усміхнувся. Після всіх її пригод із пошуками роботи я чомусь не сумнівався, що вона цього досягне. Навіть якщо на шляху до успіху їй доведеться пережити чимало пригод. Наступним пунктом була “Поїхати в навколосвітню подорож”. Подумав, що теж не проти скласти б їй компанію у цій поїздці…

А потім побачив останній пункт.

Він був написаний зовсім іншим почерком, поспіхом, ніби Лада дописала його зовсім недавно й навіть не встигла подумати, чи варто залишати його в цьому списку.

“Хочу, щоб він мене поцілував”.

Я перестав усміхатися.

Кілька секунд просто дивився на ці слова, а потім ще раз перечитав їх, хоча сумнівів у тому, що саме там написано, не було. Я відчув, як усередині щось дивно перевернулося, а на обличчі сама собою з’явилася усмішка. Тут не було вказано ні імені, ні жодного уточення, яке б пояснило, хто такий цей загадковий “він”. Але мені чомусь навіть не знадобилося довго думати, кого саме вона мала на увазі.

Я повільно підняв погляд на Ладу.

Вона спала, не підозрюючи, що щойно перевернула увесь мій світ з ніг на голову, і я тепер точно не зможу нормально заснути. Я провів долонею по волоссю й тихо видихнув. Це могло бути не про мене. Можливо, вона мала на увазі когось іншого. Хоча кого? Вона ні з ким не зустрічалася, принаймні мені про це нічого не було відомо. А останнім часом єдиним чоловіком, із яким вона проводила майже весь час, був я.

— Ти ж розумієш, що тепер я ніколи не повірю, ніби ти до мене байдужа? — тихо промовив я, хоча Лада, звичайно, не могла мене почути.

Вона лише трохи поворухнулася уві сні і знову затихла.

Я подивився на блокнот. Потім на неї.

І раптом зрозумів, що стою перед вибором, який був водночас абсолютно простим і неймовірно складним. Я міг вийти з кімнати, залишивши її спати, і вдати, що нічого не бачив. Або міг спробувати здійснити її бажання…

Я підійшов до ліжка й сів на край. Кілька секунд просто дивився на її обличчя, намагаючись переконати себе, що це безглуздо. Вона спала. Вона не могла відповісти мені зараз, не могла сказати, чи справді хотіла цього, і я чудово це розумів. Тому я не поспішав. Зрештою, одне бажання в блокноті не було дозволом на все на світі.

Я нахилився й дуже легко торкнувся губами її чола.

Лада ледь помітно усміхнулася уві сні.

Я завмер, подумавши, що зараз вона прокинеться і відштовхне мене, скаже йти геть. 

— Оце вже небезпечно, — прошепотів я.

Я вже збирався випростатися, але кілька секунд потому, дивлячись на її спокійне обличчя, все-таки дозволив собі ще один, зовсім короткий поцілунок у щоку. Цього разу її усмішка стала трохи помітнішою, і мені раптом здалося, що вона навіть уві сні знала, що відбувається.

Я підвівся, обережно накрив її ковдрою, поправив подушку й вимкнув настільну лампу. Біля дверей я ще раз обернувся. У темряві було видно лише силует Лади під ковдрою, і я знову подумав про той останній рядок у її блокноті.

“Хочу, щоб він мене поцілував”.

Я вийшов із кімнати й тихо зачинив двері. Поглянув на дзеркало, яке висіло навпроти на стіні — у ньому побачив своє обличчя — усмішка від вуха до вуха, очі блищать, як у п’яного, хоча я був цілковито тверезий. Я сам дуже хотів поцілувати її по-справжньому… 

Але на все свій час, тож я повернувся і пішов до своєї кімнати…