20. Ед. "Тепер ти одружишся"

Я зачинив двері кабінету й кілька секунд просто стояв, дивлячись на Лану. Мені потрібно було зібратися з думками, тому що новина, яку вона мені повідомила, досі не вкладалася в голові, а ще менше мені подобалось те, з якою впевненістю вона щойно повідомила про вагітність. За два роки наших стосунків я добре вивчив її характер, знав, як вона поводиться, коли чогось хоче, і зараз бачив перед собою саме ту Лану, яка вже прийняла рішення за нас обох. Вона не прийшла поговорити, не прийшла запитати, що я думаю, і навіть не намагалася зрозуміти, що відбувається в моєму житті. Вона прийшла з готовим планом, у якому мені залишалося лише погодитися на відведену роль.

Лана повільно пройшла до крісла біля мого столу, сіла, поклала сумочку поруч і подивилася на мене з таким виразом, ніби була головнокомандувачем армії перед вирішальним боєм. Я залишився стояти біля дверей, схрестивши руки на грудях, і не поспішав сідати навпроти. Мені чомусь здавалося, що варто тільки розслабитися, як вона почне диктувати мені умови, а я зовсім не збирався дозволяти комусь вирішувати за мене, як має виглядати моє майбутнє.

— Тепер ти одружишся зі мною, — сказала вона, ледь усміхнувшись.

До мене чомусь не одразу дійшов зміст сказаного. 

— Що? — перепитав я. 

— Ти почув, Еде, — Лана випросталася в кріслі й поклала руки на коліна. — У нас буде дитина. Думаю, тепер усе стало на свої місця. Ми одружимося, створимо сім’ю, і тобі більше не доведеться вдавати, що ти щасливий з іншою жінкою.

Я повільно видихнув, намагаючись не показати, наскільки мене дратує ця впевненість. І що значить “вдавати, що ти щасливий з іншою”? Невже вона розкусила нашу з Ладою гру? Чи це хтось із хлопців зрозумів, що ми прикидалися?

— Лано, якщо ти вирішиш залишити дитину, це не означає, що я автоматично повинен з тобою одружитися, — вперто сказав я. 

Її обличчя одразу змінилося. На ньому відбився гнів.

— Ти хочеш, щоб я позбулася нашої дитини? — спитала вона з таким виглядом, ніби я зізнався щойно в жорстокому вбивстві. 

Я на секунду замовк, а потім відповів максимально спокійно, хоча сама тема була для мене важкою.

— Якщо ти вирішиш перервати вагітність, я оплачу всі видатки на операцію і твоє відновлення. 

Лана дивилася на мене кілька секунд, а потім коротко засміялася, але в її сміху не було нічого веселого.

— Ти серйозно?

— Абсолютно, — кивнув я. Моє серце билося якось нерівномірно, то прискорюючись, то сповільнюючись. 

Це було вкрай неприємне відчуття — виносити вирок власній дитині. Але може вона й не моя? Або її взагалі немає? Лана не показала мені жодної довідки від лікаря… Хоча і довідку зараз можна купити…

— Еде, вже надто великий термін, щоб робити аборт, — категорично сказала Лада. 

Я насупився.

— Я не знав, який у тебе термін. Якби ти сказала раніше…

— Тепер знаєш, — вона знизала плечима.  — І я тобі вже розповіла про всі обставини, за яких дізналася сама…

Вона поклала долоню на живіт, і цей жест чомусь ще більше засмутив мене. Я відвів погляд убік, провів рукою по волоссю й спробував зосередитися на тому, що мав сказати далі.

— Добре. Тоді, якщо ти вирішила народжувати, дитина отримає від мене все необхідне. Коли вона народиться, ми зробимо тест ДНК. Якщо він покаже, що я батько, я буду допомагати тобі фінансово, забезпечувати дитину, проводити з нею час і брати участь у її житті. Я не збираюся відмовлятися від власної дитини, якщо вона справді моя. Але одружуватися з тобою я не буду.

На останніх словах Лана різко підняла голову.

— Ти мені не віриш?

— Я не сказав цього.

— Саме це ти зараз і сказав! — її голос став гучнішим. — Ти хочеш зробити тест ДНК, тому що думаєш, що я могла бути з кимось іншим!

— Я хочу зробити тест, тому що це нормальна процедура в такій ситуації, — спокійно відповів я, хоча всередині вже закипав. — І не бачу в цьому нічого образливого.

— А я бачу! — Лана підвелася з крісла. — За два роки я жодного разу тобі не зраджувала. У мене нікого не було, Еде. Нікого! Ти чудово це знаєш.

— Я не звинувачую тебе в зраді.

— Тоді навіщо цей тест? — вона закусила губу, спідлоба дивлячись на мене. 

— Тому що дитина — це відповідальність на все життя. Я хочу знати правду, перш ніж приймати рішення, які вплинуть і на мене, і на дитину.

Лана дивилася на мене з образою, яка поступово переходила в гнів.

— Ти бездушний, Еде! Я приходжу до тебе й кажу, що вагітна, а ти замість того, щоб запропонувати мені одружитися, розповідаєш про аналізи й гроші.

— А що ти хочеш від мене почути? — запитав я.

— Що ти мене кохаєш. Що ти радий. Що ти хочеш повернутися до мене.

Я промовчав.

Саме це мовчання, мабуть, і стало для неї остаточною відповіддю.

Лана встала з крісла, зробила кілька кроків по кабінету в напрямку до вікна, а потім різко повернулася до мене.

— А все через неї! — вигукнула вона…