19. Лада. "Треба його рятувати"

Двері кабінету відчинилися. Першою вийшла Лана, і виглядала вона напрочуд спокійною, що мені зовсім не сподобалося. Після неї з’явився Ед, який виглядав втомленим, але зібраним. Його погляд одразу впав на журнал у моїх руках, потім перемістився на мене, а тоді знову на журнал. Я повільно опустила очі й зрозуміла свою помилку.

— Цікава стаття? — запитав Ед, і в його голосі виразно прозвучала ледь помітна усмішка.

— Дуже, — відповіла я, намагаючись не червоніти. — Особливо ця… фотографія.

Він подивився на сторінку.

— Там реклама прального порошку.

Я глянула на фотографію усміхненої жінки з величезною пачкою порошку й відчула, як мені хочеться провалитися крізь диван.

— Я саме про неї, — видихнула я.

Ед ледь помітно усміхнувся, але нічого не сказав. Лана тим часом взяла свою сумочку й попрямувала до дверей, а потім раптом зупинилася й подивилася на Еда. 

 — Я піду, але ми ще поговоримо,  — сказала вона спокійно, і від цих слів у мене всередині знову щось неприємно стиснулося. 

Ед лише кивнув:  — Добре. 

Лана пройшла повз мене, на мить зупинилася біля дверей і з милою усмішкою сказала: 

 — До речі, Ладо, рада була познайомитися. 

Я теж усміхнулася, хоча це була, мабуть, найфальшивіша усмішка в моєму житті. 

— Взаємно,  — відповіла я, хоча насправді хотіла сказати щось зовсім інше, але вирішила не починати третю світову війну у вітальні Еда.

Коли двері за Ланою зачинилися, я ще кілька секунд дивилася на них, а потім повільно повернулася до Еда. Він стояв посеред передпокою, засунувши руки в кишені штанів, і виглядав так, ніби за останні пів години постарів років на п’ять. Я хотіла запитати, що сказала Лана, чи справді вона вагітна, що він думає робити, чи вони тепер знову будуть разом, але кожне з цих питань здавалося мені абсолютно недоречним. Тому я вибрала найбільш нейтральне.

— З тобою все добре?

Ед подивився на мене.

— Так, цілком, — сказав він спокійно. — Дякую за турботу, Ладо. 

— Будь ласка, — швидко відповіла я й відвела погляд. — Просто… ну...

Він кілька секунд мовчав, а потім підійшов ближче. Я відчула, як серце знову починає битися швидше, хоча цього разу вже навіть не намагалася переконувати себе, що це через роботу.

— Ти нервуєш? — запитав він.

— Я? Ні.

Ед підняв брову.

Я зітхнула й здалася.

— Трохи.

— Через Лану?

Я хотіла сказати «ні», але чомусь не змогла. Тому після короткої паузи відповіла:

— Мені здається, вона говорить неправду, — видихнула я. 

— А  її слова якось тебе напружують?

Я відкрила рот і знову закрила. Тому що правдива відповідь була надто незручною. Мене напружувало все. Його минуле, його колишня, її вагітність, їхня розмова за зачиненими дверима і, найбільше, те, що мені було зовсім не байдуже, що Ед вирішить робити далі. Я не хотіла втрачати цю роботу, це було правдою. Але десь глибоко всередині вже розуміла, що боялася втратити не лише роботу. Я більше турбувалася про те. що не буду бачити його. Виявляється, за ці два дні, які я провела в його квартирі, він став для мене… другом, так, другом. І я хвилююся, юо не хочу, щоб мого друга обвела навколо пальця якась пройдисвітка. Невже він дійсно в неї закоханий, тому й не бачить, що вона бреше? Нічого вона не вагітна! Або вагітна від когось іншого! 

— Просто я не хочу втратити роботу, — сказала я зовсім не те, що рвалося назовні з моїх грудей. 

Ед кілька секунд дивився мені прямо в очі, а потім несподівано якось гірко усміхнувся:

— Тільки роботу?

У мене перехопило подих. Я не встигла відповісти, тому що він відвернувся, пройшов до кухні й почав наливати собі воду, залишивши мене стояти посеред вітальні з відчуттям, ніби я сама загнала себе в капкан. 

“Я не хочу втратити тебе”, — прошепотіла я самими губами. 

Але вголос нічого не сказала. Взяла ганчірку і почала методичо протирати пил на чистих і без того меблях. 

Я — лише прислуга, прибиральниця, маю тримати язика за зубами. Я не повинна втручатися в його особистий простір. Можливо, він може бути щасливим з Ланою…

Хоча ні, не буде! 

Я маю переконати його, що він робить помилку. Але просто емоційними доводами нічого не вирішиш. Треба знайти якісь докази того, що Лана бреше. І я буду не я, якщо не зроблю цього!