16. Ед. Ще одна візитерка

Коли за Максом і Денисом нарешті зачинилися двері, я ще кілька секунд стояв у передпокої, дивлячись на двері так, ніби не до кінця вірив у те, що вони справді пішли. Я навіть почув, як ліфт поїхав униз, а потім у квартирі запанувала тиша, така приємна, довгоочікувана і майже священна, що мені захотілося спертися спиною об двері й просто постояти кілька хвилин, насолоджуючись відсутністю голосу Макса, який коментував кожен мій подих, і Дениса, який сміявся з будь-якої дурниці. Я повільно видихнув, провів долонею по обличчю й усміхнувся сам до себе, бо, здається, ще ніколи в житті не радів так сильно тому, що двоє моїх найкращих друзів нарешті залишили мою квартиру.

— Нарешті, — пробурмотів я, прикривши очі.

У вітальні залишилися докази їхнього перебування: чашки на столі, тарілки після сніданку, плед, який Макс чомусь примудрився стягнути на підлогу, і подушка з дивана, що лежала посеред кімнати так, ніби тут не двоє дорослих чоловіків ночували, а група маленьких дітей проводила таємний табір без нагляду дорослих. Я вже збирався підійти й усе це прибрати, коли почув, як хтось на кухні мугикає популярну пісеньку. 

Звичайно, це була Лада.

Я озирнувся й побачив її біля столу. Вона щось складала у шафку, зібравши волосся на потилиці, і виглядала настільки природно в моїй квартирі, що ця картина чомусь змусила мене завмерти на секунду. Ще кілька днів тому я навіть не уявляв, що в моєму житті з’явиться людина, яка зможе за один день затопити ванну кімнату, зіпсувати мою білу сорочку, приготувати борщ без солі, а потім ще й змусити мене вдавати перед друзями закоханого чоловіка. І, як кремова трояндочка на торті — те, що ми з нею провели ніч в одному ліжку, хоча я навіть жодного разу не поцілував її. Все одно те, що відбувалося між нами, викликало в мене хвилювання. І найдивніше було те, що мене це вже не дратувало. Навпаки, мені подобалося її товариство.

Я сам не хотів у цьому собі зізнаватися, тому швидко відвів погляд і вирішив зайнятися чашками.

— Не чіпай, — сказала Лада, коли я потягнувся до тарілок. — Я сама приберу.

— Ти працюєш у мене, а не служиш мені, — відповів я, забираючи дві чашки. — До того ж після сьогоднішнього ранку мені потрібна фізична активність.

Вона засміялася.

— Це ти зараз натякаєш на те, що тобі вночі було некомфортно?

— Я не натякаю, а прямо кажу, що мене втомили мої друзі, — пояснив я. 

— А, тоді все нормально.

Я подивився на неї й не втримав усмішки. Вона теж усміхалася, і я подумав, як це дивно, що ще позавчора ми абсолютно не знали одне одного, а сьогодні готові розмовляти про все завгодно і закінчувати думки одне одного… Ну і мені сподобалася та мить, коли я прокинувся і побачив її поряд, таку сонну і від того беззахисну. А ще хлопці пообіцяли прийти на наступних вихідних, отож я зможу знову поступитися своїм ліжком і перебратися в Ладину кімнату…

Я вже майже переконав себе, що цей день може стати нормальним. Навіть, можливо, спокійним.

 — Які в тебе плани на сьогоднішній день? — запитав у неї. 

 — Ти ще не давав вказівок, що меніробити, — відповіла вона тихо. 

 — Та не треба нічого робити, Сьогодні вихідний, будемо відпочивати. Можна кудись сходити, наприклад…

Я не встиг договорити, бо саме цієї миті у двері подзвонили.

Я завмер із чашкою в руці.

Лада підняла на мене очі.

— Може, твої друзі щось забули? — невпевнено припустила вона. 

— Якщо це Макс, я прикинуся, що мене немає вдома , — пошепки відповів я.

Дзвінок пролунав вдруге.

Я важко видихнув і пішов до дверей, уже готуючись до чергового сюрпризу. Відкрив замок, потягнув ручку на себе й наступної миті зрозумів, що сьогодні спокій мені точно не світить.

На порозі стояла Лана.

Вона була бездоганна, як завжди. Довге біляве  волосся м’якими хвилями розсипалося по плечах, макіяж ідеальний, пальто сиділо на ній так, ніби його шили спеціально під її фігуру, а в руці вона тримала невелику сумочку. Вона дивилася на мене з тією самою елегантною  впевненістю, яку я добре пам’ятав.

— Привіт, Еде, — сказала вона, усміхнувшись мені. — Сподіваюся, ти радий, що я повернулась?..