15. Лада. Все йде за планом

Коли я спустилася на кухню, Макс і Денис уже встигли остаточно прокинутися й поводилися так, ніби жили тут не першу добу. Один сидів за столом із телефоном, другий заварював каву, а на кухонній стільниці красувалася відкрита коробка з печивом, яку я точно не залишала там напередодні. Побачивши мене, Макс одразу відклав телефон і широко всміхнувся.

— О, наша ранкова красуня! — вигукнув він, відсуваючи для мене стілець. — Ми вже почали хвилюватися, що ви з Едом вирішили провести вихідний у ліжку й забули про існування решти світу.

— Доброго ранку, Максе, — привіталася я, намагаючись не реагувати на його натяки. — Сподіваюся, ви добре виспалися.

— Я чудово, — відповів він, хитро примружившись. — А от Денис усю ніч мене штовхав і бурчав, що я гучно хроплю. Мабуть, треба було йому теж знайти дівчину, тоді б він мав окрему спальню.

— Не слухай його, Ладо, — озвався Денис, ставлячи переді мною чашку кави. — Він просто заздрить, що в Еда тепер є кому готувати сніданок.

Я зрозуміла цей “тонкий натяк” і усміхнулась:

— Гаразд, тоді сідайте й чекайте. Зараз щось придумаю.

Насправді я сама не знала, що саме збиралася готувати. У холодильнику було чимало продуктів, але мої кулінарні навички все ще залишали бажати кращого, тому я вирішила не ризикувати й обрати щось максимально просте. Яєчня, тости, сир, овочі, кава. Здавалося, навіть я не зможу зіпсувати такий сніданок, хоча після історії з борщем не стала б нічого гарантувати.

Я дістала яйця, хліб, помідори, огірки та сир, а потім заходилася розкладати все на стільниці. Макс тим часом уважно спостерігав за моїми діями, час від часу коментуючи їх так, ніби був ведучим кулінарного шоу.

— Денисе, зверни увагу, — промовив він, коли я почала нарізати помідори. — Наша Лада працює швидко й упевнено. Видно, що Ед зробив правильний вибір.

— Максе, якщо ти не припиниш, я дам тобі ніж і доручу нарізати всі овочі, — попередила я, навіть не повертаючись до нього.

— О, вона ще й сувора! Еде, ти де знайшов такий скарб?

Сам Ед саме зайшов на кухню, уже одягнений, із вологим після душу волоссям, на ходу застібаючи гудзики на сорочці. Почувши останню фразу, він зупинився біля дверей і подивився на друзів.

— Я теж іноді ставлю собі це запитання, — відповів він, а потім підійшов до мене й легенько торкнувся губами моєї скроні.

Я ледь не впустила ніж від несподіванки, а Макс задоволено присвиснув.

— Ось тепер я бачу, що все серйозно! — заявив він. — Наш Ед, який раніше навіть не дозволяв торкатися своїх речей, тепер цілує дівчину на кухні. Денисе, треба це зафіксувати, бо такого ми можемо більше не побачити.

— Не перебільшуй, — пробурмотів Ед, підходячи до плити. — Дай я допоможу.

— Я сама впораюся, — сказала я, трохи відсуваючись.

— Я не сумніваюся, але просто хочу допомогти своїй коханій дівчині!

Він рішуче забрав у мене лопатку й почав перевертати яєчню, а я взялася за тости. Ми працювали поруч, часом торкаючись руками, передавали одне одному продукти й посуд, і я раптом усвідомила, що з боку це справді може виглядати так, ніби ми давно живемо разом і звикли до спільних ранків. Ед не метушився, не критикував мене за те, що я поклала сир не на ту тарілку, і навіть не намагався контролювати кожен мій рух, як це робив зазвичай. Навпаки, він спокійно допомагав, а коли я випадково впустила шматочок огірка на підлогу, просто підняв його й викинув, не вимовивши жодного зауваження. 

Це було не схоже на нього, але на диво приємно.

Коли сніданок нарешті опинився на столі, Макс і Денис одразу пожвавішали. Я розставила тарілки з яєчнею, виклала нарізані овочі, сир і тости, а потім поставила посередині стола невелику тарілку з вершковим маслом. Ед налив усім каву, і ми нарешті сіли снідати.

— Ну що, — Макс узяв виделку й урочисто скуштував яєчню, — зараз ми дізнаємося, чи справді Ед знайшов жінку, яка вміє готувати.

Я завмерла, чекаючи на його реакцію.

Він повільно прожував, кивнув і подивився на мене з удаваною серйозністю.

— Непогано. Навіть дуже непогано. Еде, бережи її, бо такі кулінарні таланти на дорозі не валяються.

— Я ж казав, що вона чудово готує, — втрутився Ед, хоча я чудово пам'ятала, що ще вчора він був готовий викликати доставку після першої ложки мого борщу.

— Ага, — Макс перевів погляд на мене. — Ладо, ти, головне, не зупиняйся. Ти на нього гарно впливаєш, він уже готує. Ще кілька тижнів, і, можливо, він навіть навчиться сам собі прати речі.

Я розсміялася, а Ед лише похитав головою, хоча в його очах теж світилася усмішка. Ми ще довго снідали, обговорювали футбол, роботу й плани на вихідні, а Макс раз у раз повертався до теми наших із Едом стосунків, намагаючись вивідати подробиці, яких ми не мали.

— До речі, Ладо, — раптом запитав він, відкладаючи виделку, — а що тобі найбільше подобається в нашому Еді? Тільки чесно, ми нікому не розкажемо.

Я ледь не поперхнулася кавою й поглянула на Еда, сподіваючись, що він втрутиться, але той лише підняв брови, наче теж хотів почути відповідь.

— Мені подобається, що він... — я замислилася, намагаючись виграти кілька секунд. — Дуже терплячий і тактовний. 

Ед ледь помітно всміхнувся.

— Ну, якщо подумати, — нарешті промовив він, підводячи на мене погляд, — то мені теж є за що тебе цінувати.

— І за що ж? — поцікавилася я.

— За те, що з тобою ніколи не буває нудно.

Його слова прозвучали просто, без жартів, і на мить я навіть не знайшла, що відповісти. Ед дивився на мене з теплою усмішкою, а я раптом відчула, що мені хочеться усміхнутися у відповідь, хоча ще вчора була впевнена, що ця вся історія з удаваними стосунками закінчиться одразу після того, як його друзі поїдуть.

Схоже, я помилялася.

Бо Макс саме відсунув порожню тарілку й оголосив, що тепер вони з Денисом неодмінно приїжджатимуть до нас на сніданки щовихідних.

Ми з Едом переглянулись, і я відчула, що моє серце чомусь забилося швидше…