13. Ед. Одне ліжко на двох

Коли друзі нарешті влаштувалися у моїй спальні, а я приніс їм додаткові ковдри та подушки, було вже далеко за північ. Макс одразу заявив, що ліжко йому цілком підходить, хоча за кілька хвилин почав скаржитися на надто маленьку подушку, Денис попросив зарядний пристрій, а потім ще й воду, і я з кожною хвилиною дедалі більше переконувався, що сьогодні мені не судилося нормально виспатися. Лада тим часом піднялася до своєї кімнати, а я поплівся за нею. 

Вона саме складала на ліжку піжаму, коли я з'явився у дверях, і, побачивши мене, запитально підняла брови.

— У нас проблема, — повідомив я, прикриваючи за собою двері.

— Ще одна? — зітхнула вона. — Я вже починаю думати, що твоє життя до мого приходу було надто нудним, тому доля вирішила компенсувати це всіма можливими способами.

— Не сумніваюся, що ти внесла свій вклад, — усміхнувся я. — Але зараз справа не в крані й не в борщі. Макс із Денисом залишаються ночувати, а оскільки ми з тобою, за їхньою версією, закохана пара, нам доведеться спати в одній спальні. Тут, у тебе, бо моє ліжко зайняте гостями. 

Лада завмерла з футболкою в руках.

 — Я думала, що то був жарт, — сказала вона. — І ти ляжеш у вітальні. 

Я провів долонею по обличчю, намагаючись пояснити те, що й самому здавалося абсурдним.

— Тому що Макс уже двічі натякнув, що закохані люди не розходяться по різних спальнях, а якщо ми зараз почнемо вигадувати якісь пояснення, він неодмінно захоче дізнатися, що між нами відбувається. Я не хочу, щоб вони почали підозрювати, що ми все вигадали.

— Тобто ти пропонуєш мені спати з тобою в одному ліжку, щоб твої друзі не здогадалися, що я не твоя дівчина?

— Якщо сказати коротко, то так.

Вона кілька секунд мовчала, розглядаючи мене так, ніби намагалася зрозуміти, чи я жартую. Потім опустила футболку на ліжко й схрестила руки на грудях.

— А ти впевнений, що це найкращий вихід? Можливо, варто просто сказати їм правду?

— І пояснити, що я найняв тебе прибиральницею, поселив у себе, а потім назвав дівчиною, бо мені було незручно зізнатися друзям? — перепитав я. — Ні, дякую. Я краще переночую на підлозі.

Лада засміялася, але швидко прикрила рот долонею, щоб її не почули внизу.

— Гаразд, — погодилася вона. — Але одразу домовимося: кожен спить на своїй половині ліжка, ніяких обіймів уві сні й жодних несподіваних романтичних жестів.

— Я не збираюся на тебе нападати, Ладо, — запевнив я, хоча її остання умова чомусь змусила мене посміхнутися. — Можеш бути спокійною.

— І ще одне, — додала вона, підхоплюючи піжаму. — Якщо ти дійсно хропеш, я сама переїду на диван у вітальні.

— Я не хроплю.

— Усі чоловіки так кажуть.

— А ти звідки знаєш? — насупився я. Якось стало неприємно від думки про те, що в неї могли бути чоловіки…

— У мене є інтернет, — серйозно відповіла вона, і я мимоволі усміхнувся. 

 — Ну добре, — сказав бадьоро. щоб приховати хвилювання. —  Ти можеш переодягнутися у ванній. Я поки підготую постіль, ще одну ковдру принесу….

— Дякую, — кивнула вона й зникла за дверима.

Я застелив ліжко, поклав кожному з нас власну ковдру й навіть подумав, що варто було б провести умовну межу посередині матраца, але вчасно зупинився, усвідомивши, наскільки безглуздо це виглядатиме. Коли Лада повернулася, на ній була легка піжама, волосся залишалося трохи вологим після душу, а обличчя без косметики здавалося молодшим і м'якшим. Вона зупинилася біля ліжка, поглянула на додаткову ковдру, а потім на мене.

— Ти виглядаєш наляканим. 

— Чому наляканим? — розгубився я. — Просто… це незвично.Ну тобто, я не вперше спатиму в одному ліжку з жінкою, — додав швидко, подумавши, що вона може не так мене зрозуміти. Незвичним було саме просто спати поруч, без… гм… усіляких приємних бонусів…

— Не хвилюйся, я не збираюся відбирати в тебе всю територію, — усміхнулася вона, забираючись під свою ковдру. — Добраніч, Еде, солодких снів! 

— Добраніч, — пробурмотів я, вимикаючи верхнє світло й залишаючи ввімкненою лише невелику лампу біля ліжка.

Я ліг поруч з Ладою, намагаючись не торкнутися до неї випадково, і відразу відчув, наскільки мало місця залишається між нами, хоча ліжко було достатньо широким. Лада повернулася на бік, підклавши долоню під щоку, а я втупився в стелю, намагаючись переконати себе, що нічого особливого не відбувається. Просто двоє людей сплять в одному ліжку. Нічого незвичайного. Тим паче ми обоє дорослі й цілком здатні поводитися розсудливо.

— Еде? — тихо озвалася вона через кілька хвилин.

— Що?

— Ти спиш?

Я повернув голову й побачив, що вона дивиться на мене з ледь помітною усмішкою.

— Як бачиш, ні.

— Я просто хотіла сказати, що мені дуже шкода, що я зламала твій кран. 

— Ладо, ми вже це обговорювали. Нічого страшного, — поспішно сказав я. — Певно, він розхитався і з таким самим успіхом міг би залишитись і в мене в руці, коли б я приймав душ…

— Але я досі почуваюся винною. І через сорочку теж. І через борщ.

— Якщо ти зараз перерахуєш усі свої злочини, ми не заснемо до ранку, — усміхнувся я. — До того ж сорочку можна купити нову, кран полагодити, а борщ ми наступного разу приготуємо разом.

Лада тихо засміялася, а потім побажала мені доброї ночі й відвернулася до стіни. Я ще деякий час дивився на її силует, прислухаючись до рівного дихання, а потім нарешті заплющив очі.

Заснути, щоправда, виявилося значно складніше, ніж я очікував.

Я відчував її присутність, чув, як вона час від часу переверталася, і ловив себе на думці, що прислухаюся до кожного її руху. Мені навіть довелося кілька разів нагадати собі, що все це лише вистава для Макса й Дениса, що вранці ми знову повернемося до звичного життя, а ця ніч нічого не означає.

Принаймні так я намагався себе переконати.

— Еде, — раптом знову прошепотіла Лада.

— Що сталося? — я відразу повернувся до неї.