11. Ед. Дозвіл на доторки

Я зітхнув і провів рукою по волоссю, а потім почув, як вона тихо сміється. Дивно, але замість роздратування її сміх викликав у мене зовсім інше відчуття. Поруч із нею я останнім часом дедалі частіше ловив себе на тому, що перестаю контролювати вираз обличчя, перестаю стежити за тим, наскільки акуратно лежить кожна річ у квартирі, і взагалі перестаю бути схожим на того Еда, якого звикли бачити Макс і Денис. Вона приносила в моє життя хаос, рожеві сорочки, несолоний борщ, мокрі рушники й тепер ще й потоп у ванній, але чомусь цей хаос не дратував мене так, як мав би.

Навпаки, мені подобалося, що з нею постійно щось відбувається. Що вона така безпосередня і трохи смішна. 

— Добре, — сказала Лада, вже серйозніше. — Давай хоча б домовимося, як поводитися. Бо якщо ми зараз спустимося вниз і почнемо виглядати як двоє чужих людей, твої друзі одразу зрозуміють, що ти брешеш.

Я кивнув.

— Тоді будемо поводитися природно.

— А що для тебе природно?

Я хотів відповісти щось розумне, але в цей момент зрозумів, що не маю жодного уявлення, як поводитися зі своєю дівчиною, навіть фіктивною. З Ланою все було інакше. Там були роки знайомства, звички, спільні вечори, сварки й примирення, а тут була Лада, яку я знав кілька днів і яка зараз стояла переді мною в пледі, під яким був мокрий рушник, а під рушником… хм… нічого…

— Ну... — протягнув я. — Можеш іноді мене торкатися.

Вона підняла брову.

— Іноді?

— Ну, щоб вони повірили.

— А ти сам мене будеш торкатися?

Це питання прозвучало абсолютно невинно, але чомусь у мене від нього пересохло в горлі.

— Якщо буде потрібно.

Лада кілька секунд дивилася на мене, а потім усміхнулася.

— Добре. Тільки попереджаю, якщо ти почнеш грати надто переконливо, я можу випадково наступити тобі на ногу.

— Це я вже переживу. Але зараз піди і одягнися, будь ласка, — сказав я суворим тоном. 

Ми спустилися вниз разом, і я відразу зрозумів, що Макс і Денис чекали саме цього. Вони сиділи на дивані, але футбол їх уже давно не цікавив, тому що обидва дивилися на нас із таким виразом, ніби перед ними розгортався найкращий серіал сезону. Макс навіть демонстративно вимкнув звук телевізора, а Денис відсунув тарілку з закусками, очевидно, готуючись до допиту.

Я взяв себе в руки, підійшов до дивана й, перш ніж хтось устиг поставити перше запитання, поклав руку Ладі на талію. Це був простий жест, який мав виглядати природно, але для мене він чомусь виявився зовсім не простим. Лада на секунду напружилася, а потім, ніби згадавши наші домовленості, поклала долоню мені на груди.

Я відчув тепло її руки навіть крізь сорочку й раптом подумав, що ми, мабуть, зайшли надто далеко з цією імпровізацією.

— Ну нарешті, — задоволено протягнув Макс, переводячи погляд з мене на Ладу. — А ми вже думали, що Ед вирішив наплювати на нашу дружбу і приховати найцікавіше.

— Я не приховував, — відповів я, намагаючись зберегти спокійний вираз обличчя. — Просто не вважав за потрібне влаштовувати презентацію.

— Презентацію? — перепитав Денис зі сміхом. — Еде, ти щойно назвав дівчину своєю, а тепер говориш так, ніби представляєш новий автомобіль. Хоча, якщо чесно, я тебе знаю давно і не пам'ятаю, щоб ти взагалі когось від нас ховав.

Макс піднявся з дивана й простягнув Ладі руку.

— Макс. Найкращий друг цього зануди, — урочисто представився він. — А це Денис, ми всі разом вчилися в університеті і жили в одній кімнаті гуртожитку. І ми обоє хочемо знати, як давно ти терпиш цього чоловіка.

Лада засміялася й потиснула йому руку.

— Недовго, — відповіла вона, кинувши на мене швидкий погляд. — Але він уже встиг мене здивувати.

— О, це ми бачимо, — моментально відреагував Макс, і я зрозумів, що зараз він обов'язково скаже щось двозначне.

— Максе, — попередив я.

— Я нічого не кажу, — невинно підняв він руки. — Просто цікаво, чим ти здивував дівчину, розмірами чи майстерністю?

Денис зареготав, а Лада знову почервоніла.

Я притиснув її трохи ближче до себе, більше для того, щоб припинити жарти, ніж для переконливості нашої легенди, і тихо сказав їй:

— Не звертай уваги. Вони завжди такі. Жити не можуть без сороміцьких жартів. 

— Я вже зрозуміла, — прошепотіла вона у відповідь. — Але, здається, мені навіть подобається ця пригода. 

Я раптом зрозумів, що мені теж подобається, коли вона стоїть поруч, коли її долоня лежить на моїх грудях, коли вона дивиться на мене з цією своєю усмішкою, а ще мені подобається те, як легко вона вписалася в моє життя, хоча ще кілька днів тому я був переконаний, що більше жінок у своєму житті я не потерплю, Лани мені вистачило на сім років уперед… 

Що ж змінилося тепер?