1. Лада. "Станьте моєю... прибиральницею!"

Марго налила чашку кави і посунула по столу до мене:

 — От такі справи… Ти не думай, якби я була сама, ти могла б у мене жити скільки завгодно… Але Вадик переїздить до мене, а тут лише дві кімнати…

 — Та розумію, — я зітхнула і сьорбнула кави, яка була на смак як помиї. Подруга була поганою кулінаркою, і я з ностальгією згадала куховарку моїх батьків Тетяну Павлівну, у якої кожна страва чи напій виходили, немов щойно з ресторану. 

 — Може, тобі помиритися з родичами і повернутися додому? — натякнула Марго. 

Та я вперто замотала головою:

 — Ні, нізащо не повернусь! Після того, як вони заради дідусової спадщини вирішили мене видати заміж за якогось мажорчика, якого я ніколи в очі не бачила, я не хочу мати з ними жодної справи! Буду сама заробляти собі на життя, он у мене на дванадцяту годину назначена співбесіда. “Особиста помічниця політика з проживанням”! — прочитала я, відкривши в нотатках на телефоні збережене оголошення. 

 — Хм, Ладусю, щось не подобається мені ця “особиста помічниця з проживанням”, — зауважила подруга. — Я б на твоєму місці все ж перепросила батьків. Ну, вийшла б ти заміж за того придурка, поставила б умову фіктивності. А там через пару років дідусь благополучно відбуде в кращі світи, він же старенький у тебе… Ти подаси на розлучення, а половина спадщини тобі залишиться. Станеш багатою і незалежною від батьків! Як тобі мій план, га? 

 — Мені він не підходить! — категорично сказала я.  — Я дідуся люблю, тому на заручини погодилася, але з тим, щоб ми з тим Адамом не бачилися. Просто обмінялися обручками через наших адвокатів і все. Але шлюбу не буде! Якийсь час побуду його нареченою, дідусь заспокоїться, йому в голову прийде інша геніальна ідея, і ми заручини розірвемо. Але я не хочу про це розповідати батькам. вони почнуть нити, що нема весілля — і грошей теж немає. Хоча ж ніби не бідні в мене. Але їм досадно, що якщо ми не виконаємо дідусеву умова, спадщина перейде благодійному фонду. От тому я й погиркалась із батьками, і з’їхала від них. Вони в мене з покоління “Х” — для них головне, що люди скажуть. А я так жити не хочу! Всього досягну сама, і хай спробують тільки мене зупинити! 

 — Ну, досягай, — Марго кивнула.  — То коли ти з’їдеш до свого політика? Бо Вадик хоче вже сьогодні заселитися…

***

Так і виявилося, що я поїхала на співбесіду прямо з речами. Речей було небагато — валіза з одягом і рюкзак з ноутбуком і речами першої необхідності. Ну, не хотіла вже мозолити очі Марго і її Вадику. Бо той Вадик — страшенно неприємний тип, але кохання зле… І я з’їхала в нікуди. Грошей в обріз, бо батько спересердя заблокував мою картку, хотів таким чином мотивувати швидко додому повернутися. 

А готівки у мене було небагато — так, пару тисяч. І то вже половину витратила, поки жила в Марго й займалася пошуками роботи. Отже, терміново потрібно було починати заробляти, щоб не жити на вокзалі і не класти зуби на полицю…

***

Політик виявився чоловіком не старим і не молодим, років сорок йому, в костюмі дорогому, при краватці, пахне дорогим парфюмом… Але одразу, як побачив мене, підсів ближче і почав про мої обов’язки розповідати, ненав’язливо так торкаючись своїм коліном моєї ноги, а  долонею — моєї долоні:

 — До ваших обов’язків входитиме вести моє ділове листування, стежити за робочим графіком і гм… — він ковтнув слину, дивлячись на моє декольте. — Ну, і там різні інші обов’язки… Розумієте? 

 — Ні, поясніть, будь ласка, детальніше, — прикинулась дурненькою я, хоча мені вже ставало все ясно щодо цього неприємного типа. 

 — Ну, можливо, супроводжувати мене на різні світські заходи, на відпочинок з друзями, — він ласо облизнувся. — Сподіваюся, ви достатньо розкута для цього? 

 — На жаль, недостатньо, — я підвелася з диванчика, на якому сиділа, але він перегородив мені дорогу.

 — Ну, я можу підняти тобі зарплату…  — він раптово перейшов на “ти”. — Видавати премію за особливі послуги… Ти мені дуже сподобалась, Ладо! Прямо запав на тебе! — він потягнувся. щоб обійняти мене, але я ухилилась і боляче наступила йому підбором на ногу. Він зойкнув, а я побігла до дверей, де стояла моя валіза і лежав рюкзак. 

 — Ну й котись… — далі в політикові крізь світський лоск прорвалося не дуже благополучне дитинство, і він обклав мене триповерховою лайкою.  — Принцеса задрипана! Думаєш, мало таких як ти? Та черга стоїть на це місце! Мені просто твоя фотка сподобалась, тому й запросив тебе першою! 

 — А ти мені не сподобався. придурок! — гукнула я, вже витягнувши за поріг свій багаж. Трохи віддихалась і озирнулася навкруги, розмірковуючи, що робити далі. 

В мене було два варіанти, які однаково мені не подобались. Варіант А — повертатися до батьків і погодитися на весілля з онуком дідусевого кращого друга, якого я ніколи в очі не бачила, але з яким дідусь перед смертю вирішив поріднитися. Його друг уже помер,у них була якась велика сварка, через яку старигані не розмовляли більше десяти років. І от тепер дідусь вирішив спокутувати гріхи, а я мала віддуватися. Ні, дякую! Ніякого шлюбу — ані з Адамом, ані взагалі ні з ким! Моя ціль наразі — якось протриматися, назбирати грошей і відкрити власний бізнес. От стану селфмейд-мільйонеркою, приїду до батьків на дорогій тачці і спитаю в них. чи змінили вони свою думку про мене. Чи й досі вважають вередливим дівчиськом, непристосованим до життя, що народилося з золотою ложкою в роті? 

Я підхопила валізу, затягнула лямки рюкзака і рушила до ліфта. Доведеться скористатися варіантом Б — повернутися назад до Марго. Хоча де я тоді спатиму? На кухні?  Ех, не хотілося б, там такий диванчик куценький… А зняти особисту квартиру для себе в мене не було за що. Та навіть на один день у готельному номері навряд чи вистачило б…

Де заробити грошей і де оселитися? Це були для мене питання життя і смерті. І я гадки не мала, як на них відповідати. Відчула заздрість до всіх, хто живе в цьому шикарному будинку, по сусідству з політиком. Їх точно не турбують мої проблеми, у них все в ажурі…