Розділ 50. Зрада

Іра

З самісінького початку я все знала. Бачила, що план вдасться з легкістю втілити в життя з першого ж погляду на червону мордяку Гліба Мирського. О, якщо на фото й інтерв’ю це не кидалося в очі, то вживу навіть сліпий би сказав, що той любить поговорити і обов’язково це зробить. Навіть якщо втрачатиме час не на свою користь.

Але навіть тоді той і не подумає про те, що робить помилку. Е ні, він виговориться від душі, хоч це і буде хід назад. Ба більше — саме таким чином він зажене себе під прямий простріл офіцером, але навіть не помітить цього. Не помітить, як скаже зайвого. Настільки милуватиметься власною промовою, що якщо й почує трансляцію для наших особливих гостей з відділу розслідувань — то навіть не зверне уваги.

Проте що я не врахувала, то це те, що при всіх цих людях він зробить такий хід конем, якого не побачив би навіть найкращий стратег. Адже Гліб, розуміючи, що його розкрила якась «зграйка аматорів», сам потягнеться за зброєю. А що ще жахливіше — ніхто з нас не очікуватиме цього саме від нього й тому єдиним, хто залишиться без контролю — залишиться він сам.

Решта ж була під наглядом. Дідусь, що провів мене до вівтаря, тримав увесь натовп гостей під прицілом снайперки. Досвідчена рука не здригнулася б ні на мить. І в нас якраз був би час, щоб зреагувати й самим дістати зброю.

А от місце розмови Гліба з Дімою все ж залишалося за деревами, прикритим від нього. І тут вже не було того, хто б простежив за всім…

Постріл пролунав практично миттєво, змушуючи здригнутися нас всіх.

Я тільки на секунду відвернулася від Діми, щоб дати вказівки Ярику та Ромі стосовно того, що робити далі й тут на тобі.

Роззирнулася, з жахом розуміючи, звідки йшов звук пострілу. І так, то точно був не Діма, хоч я й передала йому зброю, достатню для того, щоб відбитися від кількох людей. Але ні — він би не розпочав цього всього. І що ще точніше — на землі б не скрутився б його найкращий друг.

— Бодька, — крикнули ми з Дімою водночас.

І не знаю, чого в тому криці було більше — страху за його хлопців чи нерозуміння того, як поруч з ними опинився Одісей. Та ЧОМУ? Адже стріляв саме він. Приціл досі був наведений на барабанщика гурту «Тіні міста», який спершу качався по траві, а потім застиг. Невже…

Я кинулася бігти, на ходу дістаючи пістолети зі своїх сховків у сукні. Я мала зробити кілька пострілів, щоб відвернути увагу на себе й дати Дімі прийти до тями. План з Бодею ми погодили тільки за годину до церемонії й все мало бути зовсім не так…

Я вистрілила кілька разів в повітря, метр за метром наближаючись все ближче до чоловіка. Сукня зашпортувалася об ноги, попри те, що до того здавалася ідеально-зручною. А волосся хотілося відітнути взагалі. Вибившись із зачіски, воно лише заважало, а мені потрібно було бачити максимально чітко.

Кілька людей також рвонуло за мною. Я навіть не бачила, хто то й звідки. Тільки розуміла, що досі ціла, а значить ті були на моєму боці. Здається навіть боковим зором побачила бузкову сукню Яни. Але хіба така тендітна подруга, що бігала тільки за чоловіками, зірвалася б бігти на звуки пострілів, а не від них… Та ну, це нереально.

Ще кілька десятків секунд і я вже біля Боді, але навіть не можу схилитися, щоб глянути, чи той досі живий. Гліб з Дімою якраз душили одне одного, борючись за життя. А Одісей ніяк не міг нормально прицілитися, щоб не зачепити…кого ж…

— Одісею, Ви… — язик не повертався назвати зрадником того, хто став чи не єдиною рідною душею та немовби замінив мені батька. Всі його повчання, добрі слова проносилися в голові скажем потоком, що здавалося от-от зіб’є з ніг.

— Прибери пістолет. Ти робиш помилку, — крізь зуби вичавив той, переводячи свою зброю в мій бік.

— Щось я цього не бачу, — кивнула на пістолет в його руках.

— Ти ж мене знаєш, мені завжди потрібні гарантії.

— Які ще в біса гарантії?! Невже забув, хто привів мене до «Обраних»? Хто навчав? Хіба після такого можна зрадити?

Одісей, здавалося, задумався. Але ні — в голові він вже давно все собі вирішив, а цим змусив позволікати мене й зробити найгірше помилку — забрати палець з курка. Ще одна секунда і…пролунав постріл.

— Ясна річ, що після такого можна зрадити. І дуже навіть легко.

Я здивовано підвела очі до неба, думаючи, що це звідти чую такий надзвичайно приємний голос. Адже хіба могло бути інакше? Одісей давно тримав мене на гачку й вже зводив курок. Тож, напевне я на небі і…

Е ні, збоку знову замайоріла бузкова сукня Яни і я озирнулася та не повірила своїм очам. Подруга, що завжди перемикала бойовики та мала цілу колекцію милих плюшевих іграшок — тримала в руках зброю з впевненістю професіонала. А поруч з нею власне й стояв власник цього надзвичайного баритону, настільки ідеального, що сприйняла його за голос з небес.

— Кремінь?!

— Ти що?! Ще спитай зараз, чи я на твоєму боці! — обурено промовив він, врешті спускаючись на коліно поруч з Бодькою та повністю ігноруючи постріли з сектору гостей та боротьбу Гліба з Дімою.

— А ти…

— Вона мені явно щось відірве, якщо навіть припущу думку про те, щоб зрадити тебе, — такого закоханого погляду до супроводу цих слів я ще не бачила. — Живий, тільки от чи скоро зіграє — ще невідомо.