Розділ 44. Це він?!

Іра

Швидко встановивши пристрій для фіксації дії датчиків, які давно вже встигла натикати по всій території, увімкнула його. Жовте, ледь помітне світло, злегка замиготіло й поблякло. Невже знову все починати з початку?!

Кожного разу в мене з цими датчиками одні проблеми. Минулого разу, коли думала, що на мій слід вийшли — доводилося ще й дідуся Панаса поганяти по всій території перевіряти ці, за його словами, «дурні штуковини». І щоразу, коли все ж мушу ними скористатися, вони дозволяють все більше повірити в його назву. Ну от справді, чому саме вони одні-єдині, над якими завжди морочуся десь біля години, якщо й не більше?!

І цього разу довелося полізти за скринькою з інструментами. Пихтячи так, ніби це було непомірне завдання. Хоч по факту так і було. Адже з того, що я бачила, то вже розуміла, що потрібно буде задуматися над повною заміною кількох вкрай важливих для пристрою дрібничок і зробити це підручними методами. Та ще й де? В будинку, де живе дідусь, що недолюблює всі технології, окрім лазерів. До речі… їх технологію цілком можна вживити сюди… Ох…дідусь Панас ніби знав, що знадобляться. Бо в те, що хтось таки вдереться до його таємного сховку, мені важко вірилося.

Рука сама потягнулася до схованки під старою скрипучою підлоговою дошкою, де зберігався той самий «секретний арсенал» дідуся. Він завжди сміявся, коли я нарікала на необхідність лагодити свої гаджети, а потім дивним чином «випадково» залишав якісь потрібні мені деталі чи інструменти. Мовляв, «на чорний день». Хоча це й супроводжувалося сто й однією фразою, що йому це ніколи не знадобиться. А ось мій «чорний день», схоже, наступав регулярно.

Я швидко дістала все необхідне й зняла кришку з  пристрою для фіксації датчиків. Кілька простих рухів і обережно відділивши дроти, почала бабратися з платою, яка вічно дарувала свої своєрідні «сюрпризи». І цього разу все було просто ідентично, тому швиденько підготувавши заміну, почала обережно переналаштовувати дроти.

А поки працювала, час від часу кидала погляди в бік Діми. Чоловік схилився над ноутбуком час від часу мало не тицяючись лобом в його екран. Його волосся, що зараз було суцільним кучерявим безладдям, спадало на чоло, обмежуючи кут зору. Але Дімі було абсолютно байдуже. Він ніби нічого цього не помічав, зачитавшись статтею, що була перед його очима.

— Знайшов щось? — промовила, дивлячись на музиканта, що вперше дуже сильно зациклився на чомусь.

Навіть на сцені він був іншим. Цікавим, запальним, але ні в якому разі він не був у собі. Діма бачив натовп, грав з ним, забавляв. Навіть тоді, лізучи по тому підвищенню — він все ще був на зв’язку з усіма. А тут, здається, навіть не почув, що до нього щось заговорили. Що ж його настільки зацікавило?

— Агов! Що там?! — вже мало не крикнула, розуміючи, що тут вже як-не-як, а почує. Проте ні. У відповідь до мене долинула суцільна мовчанка. Треба ж…

Під’єднала дроти й обережно відклала їх убік. Все було майже готово й не потребувало постійної підтримки, тож я цілком могла відійти від свого робочого місця до Діми. Це вже навіть здавалося не простою цікавістю, а чимось значно більшим. Адже питання, що він там знайшов було вкрай важливим для нас обох. А якщо воно ще й ніби ввело в транс, то тим паче.

— Дімооо, — м’яко протягнула, схиляючись до соліста гурту «Тіні міста» та випадково зачіпаючи його своїм волоссям, що раптово вибралося з полону пучка.

— А?! Що?! — чоловік аж підскочив, а його самого ніби й досі водило зі сторони в сторону.

Я швидко пробіглася поглядом по статті одного з найбільш авторитетних видань. Ніби нічого такого там і не було. Та й стаття була не такою вже й великою, але було одне але… Діма застиг саме на тій частині, де чітко було видно саме фото відомого політика, що став новим послом України в Айндріне — однієї з наймогутніших держав світу.

— Це він? — одразу ж поглянула на Діму, що досі немов переживав той благодійний вечір, через який мусить розплачуватися й донині.

Повноцінної відповіді я не отримала. Лише кивок, якщо, звісно, мені не здалося. Адже Діма й досі хитався то взад, то вперед, прокручуючи в своїй пам’яті ті події. Але мені цього було цілком достатньо. Як і того, що тепер нам точно є за що зачепитися й підготувати ще більш грандіозну подію за вихід того на свою посаду.