Розділ 43. Причина має бути

Діма

Я завжди думав, що саме мені доводилося бути професіоналом у всьому, за що брався. Хоч змалку це й був переважно спів. Може усілякі там змагання й недолюблював, але як тільки доводилося вийти на сцену — миттю давав усім жару та забирав додому всі трофеї.

І в цьому для мене дійсно було щось особливе. Беручи чергову нову ноту для себе практично з першого разу — почувався майстром своєї справи. А коли міг ще й відтворити її на тому, що першим потрапляло під руку — то й взагалі мови не було. Буквально, до речі й у всіх, хто ставав свідком цьому.

На жаль, місця, щоб демонструвати свій несподіваний талант у мене було не багато. Та й охочих, на самому початку, аналогічно. А пізніше все якось і розвіялося. Повертався до цього тільки тоді, коли раптово починав писати новий текст, а руки мимоволі вже самі створювали мелодію, вистукуючи по тому ж таки столі. Ох, це була чи не найкраща частина процесу. Тиша. Вистукування мелодії та слова, що клубочаться десь там на межах підсвідомості й вилітають якраз в найбільш влучний момент.

Але якщо я коли-небудь й присвоював цю якість — бути майстром в чомусь, то спостерігаючи за Ірою, почав глибоко сумніватися у всьому, що робив. Їй це все давалося так легко, ніби вона займалася шпигунською технікою чи не з народження. Кожен рух її рук був максимально точним і плавним, ніби вона не мала наміру витрачати намарне ані секунди.

Іра якраз стала навшпиньки, щоб поставити на верхівку шкафа глушник, а я як бовдур дивився на неї, замість того, щоб допомогти. Спостерігав за легким пучком на голові, що збирав воєдино абсолютно не зачесане шовковисте волосся. Милувався тонкими рисами обличчя, що ще краще виділялися через високо підняття підборіддя. Думав, як же їй пасує ця всіяна квітками сукня, що попри свій невиразний крій — все одно змогла підкреслити найголовніше. Та…пригадував ту ніч й що саме приємна на дотик тканина ховала зараз від моїх очей.

Вона була неймовірна!

— Агов, може допоможеш вже нарешті?! — Іра таки здалася, розуміючи, що не дострибне, щоб закинути пристрій на верхівку шафи, а стільчика їй тягнути не хотілося. Навіщо, якщо тут був я?

— Вибач, біжу, — мене аж трусонуло на місці.

Що там казав дідусь Панас? Дати їй час? Та й практично самому собі. Адже ніби не так вже й давно познайомили. А по відчуттях, ніби минула вже ціла вічність… Добре, спробую. Але це важко, коли Іра постійно поруч і така…вона. Дівчина ніколи не намагалася бути якоюсь іншою поруч зі мною. Відповідати чиїмось ідеалам чи виділятися. Бути скромною. Навіщо, якщо завжди можна було обрати бути собою!

— Ще з чимось допомогти? — спинився досить близько до неї.

Вдихав п'янкий аромат персика, що змішувався з навдивовижу приємним запахом, який випромінювала її сукня. Це був невловимий букет, що нагадував ранковий туман і перші промені сонця, такий рідкісний і прекрасний, що його важко було передати словами.

—  Якби ж я… — замнулася дівчина. Дійсно, я був нікчемою у всіх цих справах, порівняно з нею, але ж не таким вже й непотребом, хіба ні? — Стривай. Знаю! Тобі не здається, що напади останнім часом стали надто частим явищем? От ніби їм потрібна твоя загибель, але ніби якось…

— «На вчора», — швиденько додав, вкотре вражаючись тому, наскільки гострим є її розум. — Отже, думаєш, це комусь потрібно?

— І ще й як терміново, — кивнула дівчина, витягуючи зі шкафа ще якусь штуковину, розібрану на частини.

— Тоді що від мене потрібно? — зиркнув на набір металевих штучок з різними діодами та нервово зглитнув.

— Не хвилюйся, це я зберу сама, — в голосі Іри надто явно чулася насмішка.

— Не такий я вже й нездара, — поспішив вигородити себе, хоча кого б я збирався дурити…

— Ось саме тому в тебе й буде почесна місія. Мені ці всі новини вже давним-давно знайомі й я чула різні точки зору про те, що відбувається в країні та й світі загалом. Проте може саме ти зможеш побачити щось таке, що промайнуло повз мій погляд. Щось непримітне, але водночас значуще. Якусь річ чи подію, яка може мати вплив на активацію твого преслідувача чи скільки там їх взагалі…

І в цих словах дійсно була важлива істина. Настільки сильно активізовуватися після довгого затишшя просто так ніхто не буде. Всім і на все потрібна причина. Залишилося її тільки знайти…