Розділ 16. Ти поруч

Фанати зустріли нас схвильованим гулом. А я одразу ж в натовпі почав шукати її. Чому? Гадки не маю. Просто ніби знав, що вона має бути тут. Що ця дівчина зовсім не проста фанатка й що б у неї не було на думці — вона відвідає абсолютно кожен виступ.

Але залунали перші акорди, а мій погляд досі не виловив її в натовпі. Звісно, сподівався, що цього всього народу надто багато й я рано чи пізно знайду свою русяву відеографку. Проте ні. Відчував, що цього разу її не побачу.

Перший трек позаду. Немає. Другий — настрій котиться до нуля. Не знайшов. Третій — Ромка з Яриком ще не встигли почати грати, Бодька не задав ритм, а мене як понесло. Домовилися, що оновимо програму, менше лірики, романтики. Більше драйву. А в результаті…

— Де ж ти? Де ж ти єеее? — проспівав, несподівано для самого себе, розірвавши тишу. Чисте акапело заглушило всіх, адже ніхто не чекав такого від мене. Та і я сам, якщо чесно. — Я шукаю у мріях… Прийди сюди мерщііій. Бо серце моє ти грієш.

Бодька почав поволі награвати на своїй установці, закріплюючи ритм мелодії. А водночас з тим, як я замовк, ввірвався Ромчик зі своєю новою неповторною імпровізацією. Ярик же просто кивнув підіграючи та додаючи неповторних басів. Вони всі миттю підтримали мене, підхопили трек прямо на сцені. Це було в новинку для всіх нас та водночас тим самим символом духу бенду, який мені хотілося відтворити, коли збирав наш гурт.

— В тумані глухих ночей. Мене ти завжди знайдеш. І на крилах своїх мрій. Ти до мене прилетиш, — слова злітали з моїх вуст так легко, ніби це було зізнання.

Самому здавалося, що це був не просто готовий трек з текстом, а повністю пропрацьована композиція з усіма нюансами. Відрепетирувана врешті-решт. Але ж ми то як ніхто знали, що зараз імпровізує не тільки Ромчик…

— Де ж ти? Де ти єеє? Я хочу бути поруч. З тобою, завжди. Вмить. Рукою стискати твоюууу. Вітер шепоче ім’я. На вустах твоїх тепло. Я блукаю у думках. І бачу постійно світло.

Я не хотів спинятися. Ба більше — мене чомусь тягнуло в натовп — поближче до народу. І я пішов. Проходив поміж фанатами, що тягнулися до мене зі всіх сторін. Хто просто хотів торкнутися, хто обійняти, хто зняти на камеру. А я йшов все далі й далі.  Поближче хоч до того ж фермера, що допоміг нам тоді, а зараз стояв у віп залі, ніби когось виглядаючи в натовпі. Можливо, зрозумів, що я шукаю її?

— Де ж ти? Де ж ти єєее. Я шукаю у мріях. Де ж ти? Де ж ти єєєее? Моє серце ти грієш, — знову заспівав, а тоді раптом замовк.

Вона стояла прямо переді мною. Злегка розтріпане волосся, укладене в незграбну зачіску. Чорна сукня до колін, так схожа на вбрання покоївок з нашого готелю. Виразні очі, в яких чомусь читався переляк. Невже тікала від когось?

Просто німо дивився на неї. А незнайомка на мене. Обоє не промовляли нічого. Та й натовп навколо ворушився ніби в заповільненій зйомці. Чи то тільки для нас так плинув час… Та байдуже. Головне, що вона знайшлася і стоїть зараз прямо переді мною.

— Де ж ти? Де ж ти єєєеее, — заревів натовп навколо, підхоплюючи мою пісню. — Я шукаю у мріях. Де ж ти? Де ж ти єєеее? Моє серце ти грієш.

Ми посміхнулися водночас. Я був вражений власними фанатами, що готові були підспівувати пісні, слів якої не пам’ятав вже й я сам. Ну а вона… просто посміхалася. І це було так щиро, не награно, як вже чомусь звик. Кожна дівчина в моєму житті раніше більше грала, ніж дійсно проживала почуття, а вона була справжньою. Як ніхто інший.

— Діма, — простягнув руку, посміхаючись. — Дуже приємно познайомитися.

— Іра, — відповіла взаємністю дівчина та ніяково поправила волосся. — Тобі часом не варто повертатися на сцену?

— Точно! — а я вже було й забув, де взагалі знаходжуся. Було в ній щось таке, що навіть стояти поруч з нею хотілося все життя.

Поволі йшов до сцени спиною, а фанати розступалися переді мною, даючи дорогу. Почувався чи то божеством, чи то якоюсь месією. А насправді просто був щасливою й зовсім трішечки закоханою людиною. Хоч до кінця так і не визнавав цього. На відміну від пісень, що зривалися з моїх вуст.

— Коли ти поруч. Зникає дивна тінь. Повір. Коли ти поруч — запалюється світ. Повір. Розтоплюється біль. Повір. В момент. Я поруч. Я твій комплімент, — проспівав, коли пісня вже закінчилася й підхоплений захопленими криками фанатів, почав витанцьовувати на сцені.

Всією душею кайфував. Насолоджувався кожним моментом, коли вона була поруч.

— Коли ти поруч непотрібні вже слова. З твоїм дотиком закоханий цей світ. Ти як вогонь у моїм серці ожива. Я поруч і цьому радіє світ, — пісня, що зривалася з вуст, була навіть кращою версією нашої минулої.

І навіть хлопці вражено позиркували на мене. Або ж збентежено. Типу: «Що ти собі надумав, братан?». Сподіваюся на перше, бо коли вона поруч — в мене чомусь зриває дах. Це нове дихання. Нове бачення. Просто нереально.

— Кожен день з тобою як новий початок. Ми як свічки, що горять в імлі. З тобою ніколи я не загублюсь. Повір, я поруч. Це ми, — доспівав і поглянув на дівчину в чорній сукні. А в її очах був той самий відданий погляд фанатки. І не просто моєї музики. Здавалося, вона відчуває абсолютно те ж, що я. І хоч це було лише припущення — неслухняна посмішка вже розтягувалася на моїх вустах.