Розділ 13. Виступ буде!

Іра

Я визирала з-за пагорба, міцно впиваючись нігтями в долоні. З останніх сил стримувалася, щоб не зірватися з місця й не побігти до хлопців, що вкотре згиналися під нападами кашлю. Я була першою, кому дали це завдання й повинна була стежити за ними, допомогти одразу ж, а сама… Навіщо тільки послухала Андрія і його байки про нудотну гру.

Сам він нудний! Я б заслухалася, сидячи поруч з ними. Ловлячи кожну ноту, кайфуючи разом з хлопцями, ніби й сама була причетною до цього всього. І байдуже — була б я постійно поруч з ним чи за першої ліпшої нагоди.

Знову розплющила очі й поглянула на них. Такі змучені, але на щастя, живі. І хто взагалі міг подумати, що на цьому покинутому складі спалахне вогонь? Про приміщення явно майже ніхто не знав. Та й навколо ні душі. Не знаю, що там взагалі набрехав хлопцям Андрій, але я б йому явно не повірила. Навіть візуально видно, що тут лиш городи хтось і садить. Про інше мови немає.

Та й вигляд мого напарничка був, м’яко кажучи, не дуже. Він взагалі планував з себе вдавати тілоохоронця, щоб прибитися до хлопців у потрібний момент і його й так взяли на роботу, яку вже виконує. Але несподіваний вимушений порятунок хлопців змінив всі плани. Де він тільки й взяв картату сорочку та швидко начепивши на себе — погнав до складу. Єдине, що встиг зробити — це крикнути, щоб швидко перевірила чи немає нічого підозрілого й десь тут сховалася. Він мав повернутися по мене.

Але чомусь суть його слів до мене не доходила рівно до того моменту, коли я, з все ще шаленим серцевим ритмом, так і залишилася за пагорбом. Дивилася вслід куряві, що здіймалася після проїзду автомобіля й думала — коли він взагалі повернеться? Та й чи збирається це робити взагалі?

***

Повернувся він за півтори години. В досить гарному гуморі, хоч і за звичкою не показував цього. Все крутив у руках два квитки до фан зони з можливістю зустрічі з артистами опісля концерту і радів. А я дивилася на все це з іншого боку — боку моєї вкрай багатої уяви. Адже будь-хто зможе навідатися залаштунки, де буде мінімум людей та нарешті завершити задумане.

— Ми маємо обоє бути там, — ствердно кивнула сама собі, защібаючи пасок безпеки водночас з тим, як автівка рушила.

— А думаєш чого я взяв ДВА квитки? — Кремінь поглянув на мене так, ніби мені було десять.

— Бо тобі стільки подарували в знак вдячності? — покосилася на нього, підкреслюючи очевидне.

— І це також, — не став заперечувати Андрій. — Але суть не в тому. Головне, що я їх таки дістав, а отже нам не доведеться туди проникати обманними шляхами.

Це мені здалося, чи Кремінь дійсно засмучено зітхнув? Те ж мені проблемка!

— Як там хлопці? Що сказали лікарі?

— Житимуть, — посміхнувся Кремінь, різко звертаючи праворуч. Якби не пасок безпеки, я б вклеїлася лобом у скло.

— Обережніше!

— Ось так я їм і сказав, — ніби ні в чому не бувало продовжував Андрій. — Лікар також був зі мною згодний. А вони все — не можемо підставити фанатів і тому подібні казочки.

— То що, вони сьогодні виступлять?! — аж сама здивувалася. Після такого я б на сцену не показувалася ще з місяць.

— Ну тут вже ні, але перенесли концерт за два тижні. При чому той, що буде за чотири дні у Львові — актуальний як ніколи.

— Що?!

Кремінь лиш кивнув. Відійти після такого пошкодження голосових зв’язок та одразу ж вийти на сцену — це ще потрібно вміти. Або вони запорють і концерт і свої кар’єри. Або підкорять серця своїх шанувальників, як вони це робили кожного свого виступу.

Проте чи буде серед останніх та людина, що замовила вбивство Дмитра? Чи ті? Бо навряд їх можна розм’якшити однією лиш піснею…