Таємна фанатка

Розділ 7. Новий трек

Діма

Хлопці ще з самого ранку посхоплювалися зі своїх місць. Ярик тихенько перебирав струни на гітарі, Ромчик тихо наспівував слова пісні, що знову спали йому на думку увісні, а Дімка просто сидів в телефоні. Не всім же тільки музикою й перейматися.

Бо от мені дійсно було не до цього. Так, також спав текст на думку. Але музика щось не дуже — розберемо з хлопцями й побачимо, що там можна буде зробити. Бо я, якщо чесно, сам від себе останнім часом не в захваті. Одні балади й виходять, а кому ми їх присвячуємо — питаннячко. У всіх як на підбір короткочасні інтрижки й дівчині "на одну ніч" присвячувати пісню — то трохи занадто.

— О, прокинувся! — першим мене помітив Ромчик, крутнувши олівець у своєму довжелезному русявому волоссі, зараз зібраному в хвіст. — Ми там у мак заскочили поки ти спав, пригощайся.

Ще трохи сонний, я роззирнувся по салону й так нічого не побачивши, знову поглянув на Ромку. Мені краще марні сподівання не підкидати, бо коли я голодний, то дуже навіть злий. Та й взагалі зранку настрій геть не той. А от вечір — це геть інша справа. Я тоді ніби оживаю. Та й всі ми, якщо чесно. Бо життя творчої людини починає буяти саме о цій порі.

— Чого розсівся — в мікрохвильову зазирни, — скомандував Ромчик, явно зрозумівши, що мозок в мене зранку не варить.

— Ага, дякую, — таки знехотя підвівся й пройшов у нашу так звану зону кухні, різко схопившись за поручень, коли водій ввійшов в крутий поворот.

Не сказав би, що в нашому «монстрику» було забагато місця, але вистачало на все і всім точно. Невелика зона кухні з холодильником, міні баром, пришпиленим столиком з чотирма стільцями та мікрохвильовою. Далі наші з хлопцями лежанки й тумби для першого необхідного. Ну і туалет з душовою наприкінці. Не по багатому, як звикли звірки супер люксового рівня, а так — достойно. Комфортно й добре. А позолочені унітази нам до спини.

— Ну що там, знайшов повилительку свого серця? — посміхнувся Ярик, привалюючись поруч зі мною.

— Та ну тебе, — посміхнувся. — До цього статусу їй точно далеко.

— Але ж зачепила…

— Згоден. Сам бачиш — не виходить ніяк з голови. І здається, що ми навіть зустрічалися раніше — поза концертом. В неї надто вже знайоме обличчя, — поділився я тим, що не міг викинути з голови вночі.

— То ти таки знайшов її фото?! — Ярик аж підскочив з явним наміром побачити скрін.

Я повернувся за телефоном й відкрив галерею. Вона там дивилася в нашу сторону. Легка тінь посмішки. Темно-зелені очі. Довгі локони, які все одно не могли позмагатися з Ромчиковими. Той завжди лідирував.

— Таки красуня, — промовив Ярик, ставлячи телефон на зарядку. — Але ти таки забув його зарядити.

— Та ну тебе, з твоїм контентом. Краще порадь щось, бо в мене голова вже пухне.

— А що радити? Побачиш знову — підійди вже нарешті. Або дай можливість їй першою це зробити. Дівчата приходять на наші концерти здебільшого через фото. То давай затримаємося й дамо фанатам трішки побожеволіти, — одразу ж запропонував бро, що ще донедавно плювався на всі ці фотосети.

— Хлопці будуть явно не раді, — зиркнув на решту гурту, що заледве ворушилися, набираючись енергії перед наступним виступом. — Слухай, а не хочеш зараз релізнути новий трек?

— І фотосет їм, і новий трек… Хочеш, щоб фанати сказилися? — розсміявся Ярик, якому дуже подобався такий настрій. — А давай! Бодька, Ромчик, ви як, за новий трек на сьогодні?

— А скільки в нас там ще є часу до концерту?

— П’ять годин, — зиркнув на годинник, що подарували на одному з благодійних івентів щось біля місяця тому. Чорний-чорнющий, гідний представник вишуканого італійського стилю.

— Ну то погнали, — підхопився Бодька, даючи ритм барабанними паличками по тумбі.

Ромка також підхопив це все, граючи свою чорнову мелодію, під яку ідеально лягали мої слова.

«Заплаканий день, кривавий світанок.

А тіні все мчать по той бік від скла.

Я бачив тебе лиш раз на концерті,

Одразу запав, як мале дошкільня.

І тіні міста, як ті театрали.

Показують все, що є на душі.

Але це не ти, це просто картинка.

Бо я тебе не можу знайти.

Така неприступна та ще й геть байдужа.

А в мене від обертів не витримує голова.