Розділ 4. Ні, ні, ні, ні, ні

Іра

Аж до фінальної пісні сподівалася, що все пройде тихо й підозри «Обраних» виявляться безпідставними. Ну дійсно, кому взагалі потрібен якийсь соліст гурту, що нічого не помічає окрім самого себе та музики, яку творить? До того ж, він  зовсім не був схожим на інших. Може, ще його й не знала, але ж відчувала, що не зміг би Діма, чи як там його, вляпатися настільки сильно, щоб чоловіка хотіли прибрати. Це навіть смішно. Особливо згадуючи той викрик фанатки, коли злетіла вся його напускна пафосність й на сцені опинився справжнісінький першачок, що загубився й шукав свій клас.

Але факт залишався фактом — до нашого агенства надійшов сигнал, що життя невідомого нам співака, музика якого у всіх на вустах — може опинитися під загрозою. А найцікавіше те, що ніхто не знав чому й хто взагалі на нього полює, тому навіть не хотіли сприймати це всерйоз. Я ж, новенька в цій справі, вирішила, що кожен сигнал варто перевіряти, якщо є така змога. Ось мене й відправили на завдання якраз того дня, коли невпинна Яна придбала квитки на фестиваль. Чудовий збіг, хоч я тримала подругу від цього всього подалі, досі не розповівши, ким працюю насправді. Тому не дуже хотілося, щоб вона була в потенційно-небезпечних місцях.

Яна все ще думала, що я аналітик та підписала угоду про нерозголошення, тому їй анічичирк. При тому, що ми ж обоє маємо однаковісінькі червоні дипломи за спеціальністю «Менеджмент» і ця робота була трішки не по фаху. Хоча…аби випадково не вплуталася в справи, якими я займаюся… Не хотілося б ставити її під удар.

Саме тому, коли мені, звичайній офісній мишці, що тільки пройшла загальне навчання, запропонували взяти цю справу собі — хотіла відмовитися. Все ж коли ти й носа свого нікуди не показуєш — безпечніше. Але з іншого боку часом це навіть ставало нестерпно — монотонні виклики — далеко не найцікавіше завдання для людини, яка ще зовсім нещодавно раділа тому, що нікому не може сказати, що вона таємна агентка. Ну пробачте, але дитяче захоплення просто вирувало у мені.

Тож так — коли отримала пропозицію — думала я дійсно недовго. Ким би не був соліст того гурту — він не заслуговував жорстокої розправи прямо посеред концерту. Та ще й внутрішнє чуття, яке так довго відточувала на тренуваннях, ніяк не давало розслабитися. Сигнал цього разу мав істотне підгрунтя й я мала зрозуміти, в чому воно полягало. Можливо, змогла б вибити для чоловіка захист. Хоч щось, аби захистити цього кучерявчика, що через одне лиш фото вже чомусь запав в душу. Не в романтичному плані, звісно. Але мені дуже подобався його спів.

А коли він поліз на ту колону… Я ахнула. Чи то від захвату, чи то тому, що чоловік, на якого полюють — сам підставляється, як мішень. На сцені він закритий натовпом й прибрати його звідти — досить важко. То чому ж було дертися на колону, де тебе бачать всі?!

Ух, сама прибила б голосистика за таку дурість. Була бо вже спокійною — не стануть до нього лізти, коли його прикриває стільки фанатів. Але ні, він немов говорить — підходьте, кілери, ставайте в чергу. Якщо, звісно, встигнете до того, як я ляпнуся.

Аж скипіла всередині. Почала роззиратися, як скажена. Якщо ті покажуться, то саме в таку мить, коли увага всіх максимально прикута до колони. Не буде жодних маскувань, бо реально ніхто б не подивився в протилежну сторону від сцени. Окрім мене, яка була готовою до будь-чого.

І не минуло й хвилини, як на фудкорті запахло смаленим. І в буквальному, і переносному сенсі. Одна максимально віддалена ятка спалахнула. Навколо неї одразу ж зібралися роззяви, що не приєдналися до глядачів концерту, а я почала шукати винуватця. Те, що це відволікаючий маневр — зрозумів би будь-хто, якби він знав, що сьогодні варто бути обережним і спостережливим.

А власне винуватець не забарився. В найсолодшому на вигляд пиріжку якийсь тип у чорному худі якраз дозбирував снайперську гвинтівку, постійно кидаючи погляди в бік сцени. Здогадатися, кого він там виглядає — було не важко. На відміну від добирання до кілера вчасно.

— Я в туалет, — шепнула Яні та одразу ж отримала у відповідь кивок. Хоч сумнівалася, що подруга таки розчула мої слова.

Зістрибнула зі столу мало не якійсь жіночці на шию та випросталася, зчепившись під ручку з її кавалером. Ох, скільки ж народу… Це якось навіть не так відчувалося, стоячи на столі. А от коли почала прориватися до фудкорту, розуміючи, що маю вкрай мало часу, то й геть встигла перебіситися. Принесло їх! Якщо так любите свого артиста — дайте йому жити на самоті вдома, де він буде в безпеці. Але ні — прийшли підтримати. І як це називається?! А?!

— Обережно! Дайте дорогу! Обережно! Обережно! — верещала, вже сама пхаючись, коли стало трішки вільніше.

Якщо не встигну, то… Я не хотіла думати, про наслідки. Як і про те, що збираюся робити без зброї, якщо доведеться битися врукопашну. Чоловік в темному худі виглядав досить солідно й фізично здавався значно сильнішим за мене. І не дивно, що мій куратор — улюблений викладач з університету, що мав набагато цікавіше друге життя, з такими труднощами домігся, щоб мене взяли до «Обраних». Я ж бо як та пилинка — подуєш і все — буду вже за кілометрів двадцять. Але не наділило мене життя статурою, то й що? Зате мозок є. І він мені вперто підказував, що впораюся.

Саме тому, вибігши з купи фанатів, розігналася прямісінько до туалету, що був зовсім неподалік. Всі, як один, подумали б, що перенервувала й приспічило добряче так. Але звідти був дуже поганий кут огляду для снайпера, тож це був ідеальний варіант.