Глава 17. Ти граєш з вогнем. І рано чи пізно він тебе обпече.

ЄВА

Ну принаймні тепер від питань журналіста зле буде не лише мені. Я вже не знала, як від нього спекатись. Дядько виявився уїдливим. І дуже пронирливим. Встиг розкопати мою біографію, і смакував кожною деталлю. Про кіз і овець, про п’яничку батька, який загинув пʼяний в озері. Все вже встиг запитати. Перетрусив моє спіднє і дістався до Марка. 

— Якщо там і є моя провина, то точно не її, — Марк обіймає мене за талію. — То мав бути шлюб за домовленістю. І я не кохав свою наречену. Це правда, я цього не приховував. 

— Але ми всі пам'ятаємо інстраграм вашої нареченої тієї пори. То ви обманювали публіку? Плануєте  і далі вести нечесну гру? 

— Далі я планую жити зі своєю родиною. Євою і нашою донькою. І якщо хтось посміє образити їх, буде мати справу зі мною. Тож раджу вам більше не турбувати Єву. 

— Знову ця бруднокровка в центрі уваги, — чую я чийсь гучний шепіт зі спини. — Ще і сукню яку начепила… Жах! Ти бачила? 

Журналіст відволікається на пліткарок. 

Я відчуваю, як до щік приливає кров. Ідеально було б влаштувати зараз скандал цим куркам. Але не можна. Треба тримати обличчя. Щоб не підставляти Марка і не кидати тінь на його репутацію. 

— Всі все висказали? — запитав він голосно. — Всі вже перемили нам кісточки? Продовжуйте вголос, або заткніться. Ми тут такі самі гості, як і ви. 

— Марку, будь ласка, давай просто підемо в іншу залу, — шепочу я йому. — Це придурок нас знімає на телефон. Завтра будемо в новинах. Нам це не треба. 

Розумію, що зараз через мене він ризикує репутацією і рейтингом. Чорт! В мені такі змішані відчуття. 

— Я не хочу дозволяти їм подібне! — він явно злиться. — Хай напишуть в новинах, що я не даю ображати мою жінку, мені все одно. Мені немає чого соромитись зараз. 

— Ой, та кому вона треба, — вже гучно каже та сама жінка з блідим кінським обличчям, що обговорювала мене пошепки. — Всі ми знаємо, яким місцем вона заслужила місце тут. 

— Судите всіх по собі? — хмикає Марк. — Ну і залишайтесь тут самі. Ми йдемо, Єво, — переплітає наші пальці і тягне мене за руку до виходу. 

— Дарма ти це робиш, — кажу я йому. — Вони роздують з цього скандал. Твої рейтинги… Але дякую, що не змовчав. Це було… дуже незвично для мене, що хтось на моєму боці.

Я справді не можу зрозуміти, навіщо він це зробив. За мене ніхто ніколи не вступався. І я звикла відбиватися сама. Тому вчинок Марка вибив мене з колії. Я не знаю, що за цим стоїть. Не розумію його мотивів. Виглядає, як щирий порив… Але тим страшніше. Що мені з цим робити далі? Я вже так налаштувалась до війни з ним. Тихої, прихованої, але все одно війни. І от тепер якийсь його вчинок змушує мене сумніватися в своїх судженнях. Намагаюсь зрозуміти, чи була якась політична вигода від цього вчинку. Може, я щось не розумію? 

Марк тягне мене до виходу. Не сповільнює крок, не зупиняється ні на мить, аж поки ми не сідаємо в машину і не відʼїжджаємо від маєтку достатньо далеко, щоб його не бачити. Тут вже нарешті сповільнює машину.

— Ти зробив дурню, — кажу я. — Треба було залишитися і поводитись так, мов нічого не статлось. Але дякую. 

— Задовбало поводитись так, ніби "нічого не сталося", — пробубнів він. — Ти — моя жінка зараз. І я не дам їм робити подібне, — в цю мить він зазирає мені в очі. — Нікому не дам.

Ця фраза несподівано розставляє все по місцях. Він просто занадто вжився в роль. Загрався… Таке теж буває. Стає чомусь гірко. 

МАРК

Я почуваюсь страшенно розлюченим через всі ці події. Раніше мене це не так зачіпало, чому ж зараз так сильно зачепило? Коли кажу їй останню фразу, раптом розумію дещо, що намагався ігнорувати всі останні тижні. 

Дивлюсь на неї, не відводячи погляду. Вона ж зрозуміла, що я маю на увазі? 

Єва чомусь виглядає засмученою. І я не розумію, чому. 

— Що я вже зробив не так? — перепитую занадто різко. Я очікував не такої реакції і зараз відчуваю розчарування. 

— Втомилась, — відповідає Єва. Таке враження, що вона від тих сварок отримувала задоволення, а я все зіпсував. 

— Треба написати водію, щоб викликав таксі, — даю їй свій мобільний і знову вивертаю машину на дорогу. — Знайди там "Водій Андрій", напиши, що ми поїхали на машині, щоб зараз же їхав додому на таксі. 

Єва щось клацає в телефоні. Потім кривиться. 

— Тут не тільки водій Андрій, а ще і якась “ Аля Офігенна”... хм… не забирай телефон, я ще гляну, може знайду “Анжелу Великі Цицьки” чи “Діану Бере Глибоко”... 

— А що тобі не так? Ти мені хто, щоб предʼявляти претензії? Дружина? — я все ще злий на неї. Спочатку відштовхує, а потім хоче качати якісь права? Багато хочеш, дівчинко. 

— Фух, — віддає мені телефон. — Нарешті маска спала. А то я вже переживати за тебе почала. Що мені підсунули якогось не такого Марка, — в голосі сарказм. З нотками якогось болю. 

— Ти дала чітко зрозуміти, що "не такий" тебе не надто цікавить. Врахував, запамʼятав, — кажу так само роздратовано. 

— А з чого ти взяв, що мене взагалі якийсь цікавить? Просто “Марк-хамло” звичніший. 

— Забий, — насуплююсь і тепер вже не відволікаюсь від дороги. Не даю собі думати про неї. Вона не та, якою здається. Завжди була не тією. 

Приїжджаємо в повній тиші. Я зупиняю машину у дворі:

— Виходь, запаркуюсь в гараж, — кажу їй. 

Але до нас підходить охоронець і хоче забрати ключ. Все ж виходжу з машини і ми заходимо до будинку разом. Вона мене сьогодні страшенно роздраконила.