Глава 10. Я знаю, куди вкласти СВОЇ гроші!

ЄВА

Слова Марка не йдуть мені з голови. Коли помер власник компанії, тобто, дід Софії і Марка, все його майно перейшло внукам. Така офіційна інформація в пресі. І я щиро вважала, що Софі має половину імперії. 

Але тепер все здається інакше. Якщо спадко отримає той, хто має дитину, то мені більше навіть не шкода Софі. 

Раніше якась частина мого єства все одно їй співчувала. Я думала, вона так прагне саме відчути радість материнства. Але тепер зрозуміла, що насправді ні. Все, що її непокоїть — гроші. Це перегони з Марком. Народити раніше, ніж дитина з'явиться  у нього. 

В цьому світлі я дуже рада, що Марк так і не зробив нічого, аби встановити батьківство Адель. Бо інакше на нас би навалилось забагато всього. 

Коли зранку Марк їде в штаб, я телефоную тітці Розі. Мені треба якась порадниця. Хтось, з ким  я можу поділитися підозрами і подумати, як знайти того, хто насправді підклав Інессі отруту. 

Тітка Роза прїздить за пару годин, немов би чекала, коли я покличу її в гості. 

— Єво, ну як ти? Як у вас з Марком? Він все ще не знає про Адель? — розпитує прямо з порогу. — Може, йому варто сказати, щоб дитина була в безпеці.

— Думаєте, саме це убезпечить малу? Марк сказав, що спадок отримає той, хто першим народить дитину. По всьому Адель — ключ до всієї імперії. Якщо Марк дізнається, невідомо, що станеться… Я хочу захистити доньку. 

— Можливо, ти маєш рацію, — зітхає. — І все ж, хіба вона не заслужила знати батька? Може, Марк і не ідеальний, але це могло б зблизити вас. 

— Навіщо мені з ним зближуватися? — питаю в лоб. — Щоб що? 

— Хіба ти нічого до нього не відчуваєш? Якби не відчувала, хіба б прийшла в цей будинок? — вона зазирає мені в очі.

— Це не має жодного значення. Коли я сюди йшла я навіть половини правди не знала. В очах всієї рідні Марка, крім, звісно, вас, — посміхаюсь тітці. — Я назавжди залишусь вбивцею Інеси. А  я хочу знайти справжнього злочинця. Тільки не уявляю, як це робити, — зітхаю. Насправді я навіть підозрювану маю. Але все ще не вірю, що Софі дійсно на таке здатна. 

— Це трапилось так давно. Я от думаю, а що як вона дійсно померла сама? Вона була тендітною дівчинкою… Мало що могло трапитись. Не хочеться вірити, що серед нас дійсно вбивця. Бо якщо це так… Він все ще на волі. Або вона. І мало що ще може викинути… 

— В тому то і річ, — я знову зітхаю. — Вона… чи він, здатні на все що завгодно. І мені страшно за Адель. Марк не зможе її захистити, бо не бачить загрози в своєму домі. Мене так майстерно підставили. Єдиний вихід самій розібратися. Не знаєте, зберігся список гостей? 

— Я думаю, якби він дійсно вважав, що ти — вбивця, він би не пустив тебе в дім, — додає вона замислено. — Щодо списку гостей, я зможу його дістати. Бо ж я була серед тих, хто готував дизайн запрошень. 

— Так. Почнемо звідти. Перевіримо всіх зацікавлений, кому ще було вигідно вбити наречену Марка… А може і його самого. Якби він не переплутав спальні, не відомо б що сталось би з ним…, — тітка єдина хто знає правду. Крім мене і Марка. 

— А щодо ваших стосунків… Я от думаю, Єво, тобі варто спробувати зблизитись з ним. Чоловіки люблять, коли про них піклуються, вони це бачать, підсажуються на це. Зроби йому щось приємне…

— Тітонько, ви як завжди маєте рацію, — я усміхаюсь. Не хочу її ображати. — Сьогодні спробую щось зробити… Може і Адель підключу, ми якраз зʼїздимо в клініку і…

Аж раптом до нас заходить похмурий, як грозова хмара, Марк…

МАРК
 

Коли я підходжу до кімнати, чую голос тітки Рози і мимоволі зупиняюсь прямо біля дверей.

— Чоловіки люблять, коли про них піклуються, вони це бачать, підсажуються на це. Зроби йому щось приємне… — каже вона.

Я спочатку думаю, що мова йде про мене. От тітка, от молодець. Я навіть усміхаюсь цьому її задуму. Треба буде їй віддячити. Але потім Єва розбиває всі мої здогадки:

— Тітонько, ви як завжди маєте рацію, — по тону зрозуміло, що Єва усміхається. — Сьогодні спробую щось зробити… Може і Адель підключу, ми якраз зʼїздимо в клініку і…

— Так, ми всі разом заїдемо, — перериваю їх, заходячи на кухню. Видаю себе з потрохами, що підслуховував, як останній дурень. Злюсь на себе і на неї за все це. Клятий стоматолог!

— Марку, ти що спеціально приїхав, щоб нас відвезти? — дивуєтьс я Єва. — Це зайве. Ми б взяли водія. 

— Щоб той мужик знову клеївся до тебе? — хмикаю я. Боже, я ревную, реально ревную… Ще цього не вистачало. — Ні, так не піде. Ти зараз моя жінка. 

Я, здається, говорю серйозно. Сам від себе цього не очікую, але що є, то є. 

— Та він напевно клеїться до всіх підряд, — каже тітка. — Якийсь бабій… Але Єва ж розумна дівчина, щоб на таке вестись.

— Чекатиму на вас в машині, — кажу врешті-решт. Здається, я реально видав себе. Розвертаюсь до дверей і йду геть.

Почуваюсь дивно. Так не мало бути. Хоча… А що я кажу не так. Вона дійсно зараз моя жінка. Клятий стоматолог…

Сідаю в машину і чекаю на них. Вони виходять швидко. 

Єва напружена. 

— Таке враження, що ти мене умисно контролюєш, — каже вона, пристібаючи Адель. — Ніби тобі є справа до мого особистого життя!₴ 

Є. Розумію, що мені є справа. Реально є. Але зʼясовувати це все перед малою і перед клятим щепленням буде неправильно.

— А що як і є? Ти зараз моя жінка, — повторюю, зазираючи їй в очі. Все йде шкереберть. Вирішую зробити одне, а язик каже інше.