Глава 9. На запобіжнику

Звісно, кухарка там щось наготувала. Але я не звикла давати Адель несвіже. Тому забираю малу і ми йдемо на кухню. Вирішую приготувати їй пасту і фрикадельки в вершково-томатному соусі. Нескладно, але дуже смачно. 

Ставлю воду і поки та закипає, намагаюсь розібратися з кухонним приладдям. Адель крутиться поруч, методично обліплюючи холодильник яскравими наліпками. Сподіаюсь, марк оцінить її старання. 

Я тим часом формую фрикадельки, складаю їх у форму і роблю простий соус. Зверху посипаю моцарелою. 

Вже за кілька хвилин по кухні розходяться чарівні аромати. 

— Треба нам невеличку теплицю, — розмірковую в голос. — Щоб свої трави. Зараз Марк прийде, порадую його цією ідеєю. Тут землі чимало, місце знайдеться… 

Саме в цю мить заходить і Марк. Він дивиться на мене і каже:

— Смачно пахне… — підходить ближче, майже впритул, відчуваю його прямо за своєю спиною. — А що за теплиця? Це як в полях? Для полунички?

— НІ, для трав і салату, прямо тут під будинком, — кажу, розвертаючись до нього обличчям. І ледве не втикаюсь йому в груди носом. Від нього пахне гелем для душу. Чимось терпким і свіжим, з нотками моря. Задихаюсь. Кисень ніби стає густішим і не проходить в легені. Пульс пришвидшується. Відчуваю шкірою його тепло. Бачу, як б’ється жилка у нього на шиї. В роті стає вʼязко. Я, здається, колись цілувала його там. Принаймні мітила. Мріяла відчувати губами це місце… Спогади, мов спалахи в памʼяті. 

— Ми посадимо полуницю? — зацікавлений голос малої виводить з трансу. Марк трохи відсторонюється від мене, коли бачить її.

— А ти хочеш полуницю? Можна найняти садівника, хай посадить. 

— А у тебе його до сих пір немає? — умисно кидаю шпильку. — Щось ти занадто економний. Чи жадібний… 

— Він приходить періодично. Мені достатньо, — хмикає Марк. 

— Тоді викличеш його, — кажу діловито. — У мене до нього купа справ. Зроблю теплицю біля дому. Якщо з полуницею, то це треба велику… До речі, вечеря готова. Ти з нами, чи у тебе активне соціальне життя? — чомусь думка, що він намився, зараз вирядиться і кудись поїде завдає мені болю. 

— Сьогодні я вдома, — хитає головою. — А завтра буде "життя". 

— Не змушує “життя” багато чекати, — в тон відповідаю йому. Хочеться пошпурити тарілку пасти пред ним на стіл так, щоб розсипалось аж по підлозі. Але я себе стримую…

***

Ми з Адель пів дня активно працюємо з садівником. Марк довірливо викликав того на моє прохання. Тож ми обговорюємо і теплицю, і мою задумку з ландшафтним сюрпризом… 

Після обіду приходить кухарка, на кухні мені зайнятися нічим. І я вже думаю знову повернутися в сад. Але… 

— Єво! Ти де? — голос Софі противний. Різкий. Її я чекала менше всього в домі. 

Перестрічаю сестричку Марка в холі. 

— Ти до мене? — питаю у цієї мегери. — Бо Марка вдома немає. 

— Знову пішов на свої "зустрічі"? Ну, тобі доведеться звикнути. Те, що є ця дитина, ще не робить його закоханим, чи щось подібне. Він чоловік, вони мисливці. І здобич люблять різну. Марк взагалі перебірливий, але при цьому йому часто хочеться "змінити" раціон.

— Він мені вчора квіти привіз, — навіщось кажу я. Вазу, до речі, я знайшла ввечері. 

— О так, я бачила фотки в усіх пабліках. Видно, помітили стеження, вирішили зіграти на публіку. Інакше стільки фоток навряд би було, — кидає мені Софі.

Ненавиджу її. Вона гучніше всіх кричала, що я отруїла свою родичку. Ще і відразу після весілля. 

— А ти все ще лікуєшся? — питаю, щоб не залишитись в боргу. Її слова про Марка і його апетити мене просто бісять. Хочеться розплакатися. Але я не маю права показати їй слабкість. — Погано виглядаєш, — до чого я докотилась. Насправді Софі виглядає непогано, що і не дивно з її грошима. 

— Головне не те, як я виглядаю. Клітини є. Я добʼюсь свого і у нас буде дитина. Бажана. Не по зальоту і не випадкова. Я заслужила на неї. 

І знову кров приливає до щік. Вона має рацію. Адель по зальоту. Але не менш бажана. 

— Не смій ображати мою доньку! — кажу тихо. Сподіваюсь вловить загрозу в голосі. 

— Та хіба я якась злодійка, щоб дітей ображати? 

В цю мить до нас забігає Адель. Софі відразу начіпляє посмішку. 

— Тим більше вона така мила, — гладить її по голові. Від чого мене аж коробить. 

— Адель іди сюди! — наказую доньці. Софі ховає руку за спину. Певно хоче непомітно витерти її об одяг… 

МАРК

В штабі аврал. Готуємось до виборів повним ходом. І хоч ще офіційно не почались передвиборчі перегони, ми на низькому старті, бо залишилось якихось два тижні. Рейтинги цікавості людей до мене зростають, і через чутки про Єву теж. Домовляюсь про пресконференцію наприкінці тижня, хай ще трохи поваряться в цій невідомості.

Треба буде підготувати до цієї події Єву. А що, хай відпрацьовує гроші. Для цього ж я її найняв. І все ж, коли думаю про неї, чомусь згадую те, що не варто було б. Ні, треба викинути її з голови, вона — хитра, її не можна підпускати надто близько. Тут Софі має рацію.