Глава 7. Ти що, ревнуєш до педіатра?

ЄВА

Артур обміряє Адель, час від часу вставляючи якісь жарти. Я ж кидаю раз-по-раз погляди на Марка. Він похмурий. 

— Щеплення сьогодні робити не будемо, — каже Артур нарешті, вбиваючи якісь дані в комп'ютер. — Прийдете післязавтра? Пообіді. 

— А чому не сьогодні? — питає Марк. — Раз ми вже тут. Нащо дитину травмувати вашою лікарнею?

— Адель не виглядає травмовано, — знизує плечима Артур. — Сонечко, тобі у нас подобається? Хочеш ще розмальовку з собою? Принесеш мені насутпного разу вже розфарбовану? 

Адель киває. І Артур дає їй аркуш з русалками. Потім повертається до нас.

— Я помітив у неї легку закладеність носа, хочу переконатися, що це не початок захворювання, і щеплення не призведе до негативної реакції. Тому зустрінемось через день, гаразд, Єво? 

— Ну ви ж лікар, вам видніше, — відповідаю з посмішкою. Насправді вже за одне те, що він так дбайливо ставиться до Адель, я готова ходити до нього знову і знову. Памʼятаю, як ми були на прийомі в державній поліклініці, то пережили купу неприємних моментів. Дітей там приймають як на ковеєрі. І нікому не цікаво, що відчуває дитина в той час. 

— Тоді домовились. З нетерпінням чекатиму на зустріч, — він теж усміхається. І простягає мені руку, щоб потиснути. 

Марк знову закочує очі. 

Коли виходимо з кабінету, я веду за руку Адель. І відразу випереджаю Марка, бо знаю, що зараз буде щось казати. 

— Так, він зі мною фліртував, — кажу я. — І так, я це помітила. І він має рацію, ти мене заміж не кликав. Але нашу угоду я не порушу. І на побачення з ним не піду. Поки що. 

Він супиться, розплачуюючись на касі, а вже коли сідаємо до машини, каже: 

— І що за "поки що"? Чомусь же ви не зустрічались, поки ти до мене не переїхала... 

— Тому що ми жили з Адель на фермі, і там був зовсім інший дільничний педіатр. Тут довелось шукати нового, і досить терміново. Клініка Артура була тією, що відгукнулась найшвидше, —  враження таке, ніби маленькій дитині все пояснюю. 

Певно Марк переживає, що я можу зіпсувати йому кампанію побаченнями з лікарем. Мені відверто сказати Артур байдужий. Головне, що він сподобався Адель і вона не буде істерити перед щепленням. Але Марку знати про це не обов'язково. Забагато болю він мені завдав. Тепер нехай трохи понервує, хоч через свої вибори. 

Він мовчить. Підтиснув губи. Ми їдемо додому. 

В машині стає якось напружено і гнітюче. Букавльно маленькі голочки поколюють шкіру. Хоча Марк нічого більше так і не сказав. 

Я розмірковую, чим займатимусь далі сьогодні  і завтра. 

— Марку, — порушую тишу. — У мене є якісь обов'язки як у твоєї… сусідки по ліжку? Якісь заходи, зустрічі? 

— Так, — киває. — Коли я буду йти в люди, тепер будеш ходити зі мною. Коли буде доречно, малу теж можемо взяти. 

— І все? — я здивовано здіймаю брову. — А решту часу що я маю робити? Сидіти вдома? 

— Вважай, ти як моя дружина. Можеш ні в чому не потребувати і відпочивати, розважатися. Ну, в міру. 

— Розважатися?..— тягну задумливо. Давно забула як це. Увесь час вчилась, працювала, няньчила дитину. — І я можу робити в тебе вдома все-все, що захочу? — у мене з'являється одна цікава ідея. Давно хотіла випробувати креативний дизайн ландшафту, але не мала для цього ресурсів. Але тепер у мене є Марк, його маєток і гроші…

МАРК

Я дозволяю їй робити, що хоче. Ну, власне, що вона зробить? Поміняє вазони у вітальні? Мені до того особливо немає справи. Хай краще так розважається, ніж з мужиками якимись. Чорт, і чому я весь час думаю про того лікаря? Навіть коли вже приїхав у свій передвиборчий штаб, все ще не можу переключитися.

Помічник все розповідає і розповідає… Про те, як ЗМІ відреагували на появу Єви і малої, про мої рейтинги і їхні зміни. А я слухаю в пів вуха. 

— Вам варто щось робити, щоб потрапляти в ЗМІ з нею. Якомога частіше. З нею і з дитиною, — резюмує він врешті-решт.

— Що ти маєш на увазі? Ну, я буду брати їх на події, коли це доречно, я це і так розумію. 

— Ну події це добре, але треба постійно давати інфоприводи, якісь інтервʼю, для серйозних видань і трохи шуму для жовтої преси. 

— І який "шум" ти пропонуєш? — скептично піднімаю брову. 

— Вони люблять підглядати за селебріті, але нам варто уникати демонстрації розкоші, типу відпочинку десь в Монако, бо це викличе негатив. Зробіть щось таке дешеве і романтичне, щоб кожен Вася міг повторити. Це покаже, що ви теж звичайна людина, а не просто кандидат у списку. 

— Добре, я подумаю над цим… Кожен Вася кажеш… То що, мені їй віник привезти? Ну, в сенсі, букет? — перепитую. 

— Чудова ідея! Марк Сокіл особисто обирає квіти коханій — це просто, романтично і багато дівчат захочуть опинитися на її місці! 

— Особисто обирати? Ну добре, оберу, — кажу не дуже охоче. Я все ще памʼятаю, хто Єва. Що все це — тільки ширма. Насправді вона зовсім інша. І інколи цей її характер дає про себе знати…

***

Коли я заходжу в магазин, мій охоронець пише мені повідомлення, що за мною вже стежать. Ну, хай. Якщо всім так хочеться такого, я дам вам таке. Головне вибори. Тут повно квітів. Продавщиця починає мене розпитувати, що я хочу. Але я не збираюсь збирати якийсь чудернацький букет.