Глава 5. Родзинка кімнати

ЄВА

— Тобто в одному ліжку? — я навіть відступаю на крок. — Ти що, здурів?

— А ти думаєш, люди повірять, якщо ми будемо спати в різних? — насуплюється Марк. — У мене вікна всюди. Це має показати мою "прозорість", те, що мені немає що приховувати. 

— І що? — кліпаю віями. — Може ти і сексом на камеру займатимешся, щоб твоїм виборцям полегшало? 

— А ти хочеш сексу? — усміхається куточками губ, але з деякою іронією. 

В мене  в животі все перевертається, і чомусь стає дуже гаряче. І повітря відразу стає якимось колючим, так що важко вдихнути на повні груди. 

— А що, — він підходить ближче, майже впритул, але не торкається. Його подих обпалює шию, шепоче мені на вухо: — Це можна і влаштувати… Ми ж тепер "разом". 

— Та іди ти! — ледве втримуюсь, щоб не стукнути його. По шкірі виступають сироти від цього інтимного шепоту. 

— Піду, — киває. — В ліжко, одразу після душу, — і знову прямо на вухо. 

— Дитину тільки в ліжечко вкласти не забудь! — я оминаю Марка і йду перша в спальню для Адель. 

Просто для того, щоб приховати хвилювання. Щоб він не побачив, як важко здіймаються мої груди, коли я намагаюсь дихати і не давитися його запахом. 

Я вже не та наївна дівчинка. Я не поведусь на його зовнішність і пристрасні погляди. Це тоді, майже чотири роки тому, я мліла від кожного нашого випадкового дотику. Марк здавався мені принцем, який вистрибнув з екрану якогось романтичного фільму. Такий вишуканий, такий красивий і мужній. А як він вмів дивитися… Так що шкіра починала палати, а кров перетворювалась на розпечену ртуть. 

Закінчилось тим, що він скористався моєю закоханістю. А коли на мене посипались звинувачення, він обрав сторону тих, хто тицяв у мене пальцем і вимагав покарати.

Ми вкладаємо Адель в ліжечко. НАвіть не знаю, як  в такі короткі терміни Марк все влаштував, але дитяча кімната майже “дитяча”. Тут є іграшки, ляльки, мʼякі подушки, і навіть рожеве покривало на ліжку. Ще вдень Адель прийшла в захват від того, як буде виглядати її кімната. Але боюсь, вночі, якщо прокинеться сама в незнайомій спальні, може й злякатися. 

— Марку, ну правда, хто там через твої вікна побачить де я сплю? — питаю пошепки. — Я не можу спати в твоєму ліжку. Це неправильно. І мені… не приємно буде це робити. 

Пробую надавити на його совість. Якщо  в нього така хоч колись була. 

— Якщо ми граємо пару, ти маєш спати на моєму ліжку, приємно тобі чи ні, — бурмоче тихо. Насуплюється, коли каже те "ні".

Невже думав, що я все ще в тому списку дівчат, які його хочуть? 

— Гаразд, — кажу, зціплюючи зуби. — Але я хроплю. Мені мали зробити операцію, бо на фермі, де я жила, я впала і зламала носа. Там щось неправильно зрослося. Тому готуйся до веселих ночей. 

— Не проблема, — знизує плечима. — Я сплю в навушниках, під рілси засинаю. Тож твоє хропіння не почую.

— Спати так — зниження якості сну. Але як хочеш. 

— А воно автоматично відключається через півгодини, тож все нормально. Це мені взагалі лікар прописав, щоб ти розуміла. Діє краще будь-яких снодійних таблеток. Як білий шум. 

Не можу повірити, що такому, як він, треба ще й якісь таблетки. Марк виглядає дуже здоровим. Аж занадто. Тестостерон з нього так і випирає. І це мене лякає. 

Не хочу я спати поруч із ним. Я так не засну. Поки він відпочиватиме. 

Але все ж йду в його спальню. Роздивляюсь з цікавістю. Це його територія. Навряд чи він пускає сюди багато людей. 

Там все витримано в мінімалістичному сучасному стилі, немає жодної зайвої деталі. І все ж атмосфера дещо холодна, видно, що жіноча рука до цього місця не прикладалась. 

— В душ підеш перша, чи друга? 

— Я хочу ванну, — кажу йому. — Сподіваюсь, в твоєму будинку там не склінні стіни? 

— Там — не скляні, — киває, але голос якийсь хитрий, надто хитрий…

МАРК

Я майже забув про цю родзинку дизайну спальні.

Коли Єва йде до ванної, я беру пульт "розумного будинку", лягаю на ліжко і натискаю кнопку з ромбиком і краплею всередині. Тонована скляна стіна миттєво перетворюється на прозору. Єва цього не побачить, з її сторони скло так і залишається тонованим. Памʼятаю, як мені впарювали цю технологію. Тоді я навіть не думав, що колись ця кнопка дійсно пригодиться.

Видно було не всю вбиральню, Єва ще стояла в районі дверей, в "мертвій зоні", я поки її не бачив. Я ліг на ліжко і облизнув губи в очікуванні.

Вона ввімкнула воду і роззирнулась. Потім почала нюхати пляшечки. 

А потім почала знімати одяг. Спочатку зняла кофтинку. Хотілось підійти ближче до стінки. Я сковтнув слину. Далі в діло пішли штани. Білизна була чорною, їй йшов чорний. Фігурка лишилась такою ж, як я її памʼятав. Тендітна, до шкіри так і хотілось доторкнутися. Я навіть захотів підійти до того скла, торкнутися… Чорт. 

Треба було відволіктись, але я не відводив погляду від неї. Коли вона скинула верх, я знову сковтнув слину. І таки натис на кнопку, щоб знову повернути стінку в непрозорий стан. Бляха, фігово… Не думав, що вона буде заводити отак, з півоберта. 

Єва справляється доволі швидко. Але я все ж встигаю трохи охолонути. Хоча, коли вона виходить з цим вологим від води волоссям, з відкритою шиєю і довгими ніжками в своїй рожевій піжамі… Чорт, краще б я зовсім на неї не дивився.

— Піду теж в душ, — кажу, встаючи з ліжка. Серце бʼється частіше, ніж треба. Хочеться підійти і торкнутися. 

— Точно все гаразд? — вона дивиться на мене і відводить погляд. 

— А що може бути не гаразд? — хмикаю. Йду повз неї, відчуваю аромат гелю для душу. Мого гелю і на мить зупиняюсь. І це ще більше розпалює. Так, вона ж нічого туди не брала з косметики, логічно, що вона пахне мною… Але це заводить ще більше. 

— У тебе тиск чи що? Якийсь ти червоний, — посміхається. Незрозуміло чи підколює, чи переживає.

— Спекотно просто, — знизую плечима і таки йду до вбиральні…