Глава 4. Спати маєш зі мною

Тітка Роза веде мене під лікоть подалі від цієї мегери Софі. 

— Єво, так рада тебе бачити! Відразу як почитала в новинах, що Марка бачили з тобою, поїхала сюди! Хотіла дізнатися все з перших вуст, не вірю тим пліткарям-журналістам. Але я навіть не сподівалась, що він одумається і забере вас з дитиною. Це ж його донька? 

Прикладаю пальця до вуст і з коса дивлюсь на Адель. 

— Не при ній, —  благаю тітку. 

— В сенсі "не при ній"? — здивувалась тітка Роза, але стишує голос. — Він же і так розказав правду, раз ви тут?

— Ми нічого не говорили Адель. Для неї все це стрес. Нехай познайомиться з Марком як слід, — кажу, і розумію, що зараз обманюю єдину лояльну до мене людину. 

— Але… Боже, Єво, як? І чому так пізно? — продовжувала вона. — Ні, я знаю, він, як і більшість, вважали, що та трагедія — твоя провина… Але ж ми з тобою знаємо, що це не ти. 

— Бо зараз йому треба родина, —  не приховую гіркоти. 

— Вибори? Знову? — вона насуплюється. — Точно! Вже дійсно час! Але чому ти? Як він посмів після всього…

— Бо це логічно, що я. Навіть придумувати нічого не треба, — я зітхаю. 

Ми заходимо до камінної зали. Я озираюсь навколо. Голоси Марка і Софі майже не чути. Адель із захватом роздивляється приміщення. Камін займає пів стіни, на його дошці розставлені всілякі дрібнички. 

— Добре, що хоч Марія за кордоном, — кажу, повертаючись до тітки. Вона трішки нижча від мене, кругла, і схожа на фею з "Попелюшки". 

Та власне цією феєю вона і була для мене увесь час. 

— Ти ані крапельку не змінилася за ці декілька років, вони всі будуть в шоці. Думаю, деякі вже в шоці, а Марію це ще чекає, — шепоче мені тітка. — Ти і тоді всіх здивувала, коли зʼявилась в шовковій сукні, яку я тобі прислала, на весіллі. Ще до… того випадку. 

Матір Марка копія Софі. І вона мене не сприймала навіть за людину. І зараз не хотілось би її бачити знову. Але не виключено, що примчить рятувати сина від лап “загребущої жебрачки”.

***

Моя двоюрідна сестра Інесса була з тих, хто народився із золотою ложкою в роті. Впливова родина, батьки які балували її, гарна освіта і влаштоване особисте життя у вигляді молодого і перспективного спадкоємця готельного магната. 

Марка вона не любила. Він теж не палав до неї ніжними почуттями. Але сім'ї вирішили, що цьому шлюбу бути. І Марк з Інессою не спречилась, визнавши, що це ідеальна партія. 

Шлюб готувався пів року. З помпою, розмахом, достойним мільярдерів. Я вже не знаю, яким чином мене увіпхнули в список гостей, можливо тому, що по віку я підходила в подружки нареченої, а мати Інеси була впевена, що одна з подружок має бути кровною родичкою… 

Але мені були не раді. Моя роль в цьому спектаклі була малесенька. Я мала стояти і зображати щасливу бідну родичку. А після церемонії просто зникнути. 

За тиждень до шлюбу я приїхала в маєток Сокола. І несподівано була вражена прямо в серце Марком. Певно, купідон тоді добряче повеселився, підсунувши мені таке раптове кохання з першого погляду…

Коли всі приготування до весілля були майже закінчені, памятаю, як до мене зазирнула тітка Роза. Роздивившись мою сукню, вона важко зітхнула. 

— Марія як завжди економить у дрібницях, —  поцокала язиком, торкаючись недорогої тканини. — Ніби ці пару сотень, що вона не витратила на твоє вбрання вбережуть Соколів від фінансового краху… 

— Я ввжаю, плаття дуже миле, —  заперечила я. Я дуже боялась здатися неввічивою і невдячною. А сукня з штучними бутонами і колючою підкладкою здавалась мені справді красивою. Хоч я і бачила, що сукня Інеси в тисячу разів красивіша. Але вона — наречена. А я ніхто.  

— Ні, ти не підеш в цьому, тітка Роза все вирішить!... 

МАРК
 

— Який же ти дурний! Вона обвела тебе навколо пальця! І я зроблю все, щоб вона про це пошкодувала! — каже сестричка. А я і задоволений.

Хай вона вважає, що це все не моя затія. Так навіть легше. Так вона менше чекатиме підступу. 

— Мати моєї дитини не чіпай, Софі, — кажу спокійно. Трохи суплюсь для ефекту. Ну, цього має бути достатньо. 

— Роби як знаєш! Але потім не жалкуй, як будеш помирати від її отрути! — Софі нервово дивиться на годинник. — Все, мені час до лікаря! Ми знайшли нову сурогатну матір, сподіваюсь вона буде варта тих грошей… 

— Я щось пропустив, а що сталось зі старою? — перепитав я. — Хіба ви не тільки-тільки її наймали? Ще ж і двох місяців не пройшло. 

— Ця нездара не змогла виносити дитину, ембріон загинув через місяць після імплантації! А мої ембріони на вагу золота, ти ж знаєш, я не можу розкидатися ними наліво і направо, — Софі помітно нервує. Боротьба за материнство виснажила її. 

— Я щиро бажаю тобі успіху, — я навіть не обманював. Ну правда, раз вона так хоче ту дитину… Сподіваюсь, це все не тільки заради спадку.

— Дякую, Марку. І зроби ще одну експертизу ДНК, бо з нашою спадковістю, я щиро сумніваюсь, що Єва каже тобі правду. 

— Я розумію твої побоювання, — я кивнув, хоча подумки додав, що це побоювання "щодо долі спадку". — Але я вже все перевірив. Двічі. Ти ж не думаєш, що мене можна легко обманути, правда? І все ж у батьків нас було двоє, тож нічого дивного, що вона завагітніла.