Глава 17. Не встигли

Неділя. Ранок. А ми з подругами думаємо як пояснити все Тристану. Я знаю його не довго, але впевнена на 100 відсотків, що він вислухає нас і повірить.

-Дівчата, я не знаю що я б без вас робила. Ви вірите мені й допомагаєте! Але поговорити з ним я маю сама...

-Досить виправдовувань,- перебила мене Агнія,- ти як ніхто поясниш все. Ми це розуміємо. 

Я вдячно усміхнулася подругам і пішла у пошуках відьмака.

Через десять хвилин я пройшла відстань до академії й направилась в корпус викладачів, де вони проживали.

На вході в приміщення сидів охоронець.

-Доброго дня, ви не підкажете в якій кімнаті проживає Тристан Вроз.

-Підкажу, але не впущу. По правилах, студентам не можна заходити у вчительський гуртожиток,- по-доброму відповів мені чоловік, років 50-ти.

-А кликнути?- з надією запропонувала я.

-Кликнути можу. Почекай...

Він витягнув кристал з'єднання.

-Пане Вроз, до вас відвідувач...ка,- це до відьмака, а до мене,- прізвище, ім'я, курс.

-Калитовська Златослава. Перший курс вогняного факультету,- відповіла я.

-Ні, впустити не можу. Хіба в прихожу на дивани. Добре,- чоловік дизактивував закляття з'єднання і сказав,- сідай на диван, викладач зараз підійде.

Чим ближче до зустрічі, тим більше я починала переживати. Як правильно і коректно все пояснити? Але прорепетирувати в своїй голові розмову я не встигла. Тристан спустився...

-Привіт, ти щось хотіла?- на мене глянули зацікавлені відьмацькі очі.

-Так, я хотіла поговорити, але не тут. Сьогодні неділя пройдемося по парку?

Хлопець лише кивнув.

Туди ми йшли мовчки. Я думала як почати, а він не мішав, даючи мені шанс зусередитись.

Ми дійшли до парку і сіли на лавку.

-Є дещо, що може тобі допомогти в розслідуванні по викраденню студентів. Я не буду говорити як, але ми з подругами майже на 100% думаємо, що студентів викрадають для ритуалу,- Тристан слухав уважно, від його зусередження на переносиці з'явилася складка,- Ще когось одного... Викрасти мають ще одного. Когось з факультету вогню.

-Звідки така теорія?- відьмак був серйозний не на жарт.

І що йому говорити? Нічого? Правду? Без правди він мені не повірить. 

Я йому почала розповідати все від початку, а він слухав й не перебивав. 

-Ось так ми пробралися в архів і дізналися все...

-Хмм... Тепер зрозуміло. Камінь в тебе?- після мого кивка він продовжив,- Пішли, не можна тримати камінь у тебе- це небезпечно.

-Ти ж нікому цього не розповіш?

-Кому? Ректор і всі викладачі мені тут не раді... Якщо відьмаки і відьми терпимо ставляться до магів, то вони нас ненавидять. А ось в архів більше на лазьте, за це можна вилетіти з академії на раз-два.

Ми направились до дівчачого гуртожитку, але за 50 метрів до нього ми зрозуміли, що щось трапилось. 

Біля гуртожитку бігали викладачі, студентки і цілителі.

-Що трапилось?- спитав Вроз у ректора.

-Де тебе носило? Ти забув навіщо тут?! Щоб тебе кара пробрала!- ректор був злий і лаявся гірше кравця.

-Заспокойтеся і розкажіть що тут до чого!

-Четверте викрадення– ось, що сталося. Зникла Агнія Ріаноз, а Луіза Лерон– ранена.

Пан Кравань ще щось говорив, але я вже не чула. В мене в очах почало все плити, а ноги стали м'ягкими і не стійкими. Моє тіло майже рухнуло на землю, але Тристан зловив мене:

-Злато, спокійно! Не падай... Цілителя!

-Не потрібно цілителя!- до мене поверталася свідомість,- Що з Луізою?

-Дівчина сильно ранена. Зараз працюють цілителі, але відсоток того, що виживе дуже малий. Її магосплетіння згоріли. А це означає, що навіть якщо вона й виживе, то стане простою людиною без магії.

Я закрила очі долонями. Вона не витримає цього! Вона стільки працювала над своєю магією щоб вступити в академію! Щоб показати своїй сім'ї, яка відреклась від неї, що вона сильна!

Луіза мало говорила про себе, але багато слухала нас з Агнією... Агнія! Як вона там? З неї знущаються? Мордуюють?

Я не можу! За цих три місяці я так звикла до них! До веселого гоміну кузени, до цікавих й повчальних розповідей Луізи...

Сльози самі котились одна за одною. Повітря катастрофічно бракувало!

Без них обох я не дізнаюсь хто за цим стоїть. Я не так пробивна як Агнія і не така розумна як Луіза.

Я навіть не зможу дізнатись і вирішити проблему з ритуалом! Ритуал, пророцтво, Кімерія... Все закрутилось в калейдоскопі спогадів... Я все таки впала і кричала. Кричала від болю який миттєво заполонив моє тіло! Мене ніби кислотою зі середини обливали. Голова тиснула...

Секунда і біль відійшов на другий план. Зараз я стояла у темній кам'яній кімнаті, яка освітлювалась від факелів, які висіли на стінах.

На кам'яній підлозі були намальовані пентограми.

Посередині кімнати–  квадрат, який був поділений на чотири сектори, кожний з яких був позначений символов однієї із стихі, а посередині самого квадрату круг, в якому було намальовано символ рівноваги між магами і відьмами.

Біля квадрату були намальовані дві пентаграми.

В одній написано: "Et quod natura"

В другій:" Et quod elementa"

Це останнє, що я могла побачити. Далі– спалах. Темнота, світло і дзеркальна кімната.

-Привіт. Ти молодець, швидко зрозуміла все що треба,- в дзеркалі знов стояла дівчина, як крапля води схожа зі мною.

-Ми з тобою дві частини одного цілого?- спитала я.

-Так, ми жертви дурного прокляття і пророцтва. Послухай мене, зараз твоя свідомість слабка, ти можеш в будь-який момент вийти з трансу. Побачимось у ніч повного місяця опівночі. Попроси відьмака допомогти тобі! Зараз немає часу гратися в гру "Вгадай". Від нас залежить життя невинних. Не забудь! Повний місяць опівночі! Пізніше– буде надто пізно...

Все розплилося. Темнота!