Глава 13. І знову проблеми

"Друге викрадення студенток за три дні! Спочатку, зі стін Академії було викрадено 18-ти річну Марію Зеньович, яка навчалась на факультеті землі, а під час Балу Чотирьох Стихій зникла 20-ти річна Антоніна Верзь, студентка 4 курсу факультету повітря!"

Початок тижня стартував якось не дуже. З самого ранку на всіх обкладинках газет майоріла новина про зникнення двох студенток.

-Хтось сіє хаос в суспільстві!- прокоментувала Луіза.

-Не знаю! Спочатку зник важливий артефакт з викладачем, потім свідомість Доратай взяли під контроль, а після цього зникають дві студентки,- почала Агнія,- такого трешу ще не було.

Поки вони обговорювали останні новини я згадувала все, що сталося зі мною. 

Знайдений камінь, який мене тягнув магнітом і фраза почута мною підчас проходу під аркою.

Що вони мали на увазі під висловом : "Де Златослава"? Про це я думала цілу ніч, тому на уроках сиділа невиспана, а викладачів майже не слухала.

-Злато, все нормально?- спитала кузена,- Ти сьогодні якась не своя.

-Все добре, просто не виспана.

-Слухай,- почала Луіза,- ми звісно з Агні не хочемо тиснути, але з тобою щось не так. Ми це замітили ще після першого викрадення студентки. Якщо щось не так, то ти можеш з нами поділитись. Ми завжди раді допомогти.

-Так,- підтвердила кузена,- на Балу, ти також змінилась після проходу під аркою. Я завжди на твоїй стороні- знай про це!

Які ж вони хороші! Дівчата завжди готові підтримати й піти зі мною на край світу, як і я за ними. Після хвилинного роздуму направилася до шафи, де лежала коробка з батьківським спадком. Звідти я витягнула мішечок-знахідку:

-Це я знайшла в той день, коли зникла студенка факультету землі. Мене просто магнітом тягнуло до нього, але це точно не гіпноз був, я мислила нормально і в будь-який момент могла зупинитись, але мені стало цікаво! А інтуіція кричала лиши собі! Що ж до Балу, то підчас того як я проходила під аркою, мені причулись слова в яких говорилося, що я не Злата і що я повинна віднайти правду!- після цього настала гробова тиша.

Кожна роздумувала про своє. 

-Знаєш,- почала Луіза,- щось мені здається, що ти не все знаєш про себе, а можливо й зовсім нічого!

Ми ще трішки поговорили, а згодом розбрелись кожен по своїх справах.

Тиждень пройшов так-сяк. Звістка про викрадення студенток напружила обстановку в академії і стала найпопулярнішою темою обговорень.

А в п'ятницю ми проходили Ритуал захисту підсвідомості. Підчас нього не одноразово студенти спілкувались з померлими родичами, які давали поради, й бувало таке, що залишали подарунки потомству.

Всіх студентів першокурсників зібрали у підвалі академії, де мав пройти ритуал. Всі учасники повинні вдягнутися в ритуальний одяг кольору бірюзи. Кожен по черзі заходить в кімнату, промовляє потрібні слова тричі і входить у транс, який по словах інших є досить болючим і неприємним...

Агнія по жеребкуванню була одна з перших, Луіза остання. Я ж була по середині. Всі стояли напружені, думали про те, що може статися коли вони ввійдуть у транс.

Прийшла моя черга, я зайшла до ритуальної кімнати, яка була повністю кам'яною, а посередині стояв мраморний жертовний на якому були вирізьблені руни.

-Проходьте,- промовила Ксенора Тис, викладач про ритуалознавстві.

Це предмет у нас почнеться на третьому курсі, але цю жінку ми знаємо, оскільки саме вона готувала нас до ритуалу.

Я пройшла до жертовника вилізла нього і лягла.

-Готові? Якщо так говоріть закляття,- продовжила викладач.

Я вдихнула,  видихнула й почала:

• - Inter elementa et genus, natura praesidio
• Inter elementa et genus, natura praesidio
• Inter elementa et genus, natura praesidio
•  
• Очі почали закриватись, а свідомість покидала мене. Але водночас я чітко відчувала біль у голові, яка з кожною секундою ставала сильнішою
• Не можу пояснити це гидке становище, коли тобі боляче, але ти не можеш ні закричати, ні порухатись, ні скривитись від болю. Коли гострота болю набула піку мене вибило з реальності.
• Відкривши очі, я зрозуміла, що вже не в ритуальниці. Я знаходилася у пустоті, де крім дзеркал не було нічого. Важко піднявшись підійшла до найближчого.

Що можна побачити у люстерку? Звісно ж своє відображення. Переді мною стояла я одягнена у бірюзове довге ритуальне плаття із заплетеною на бік не акуратною косою, але так всього декілька секунд. 

Далі зоображення набуло метаморфоз. Волосся стало розплетенним, а плаття коротким і білим, хоча я сама не змінилась.

Відображення усміхнулось і заговорило:

-Ось яка ти!

-Хто ти?- запитала я.

-Я- це ти і водночас індивідуальність. Я твоє відображення, але лишаюсь собою. Ти- це я. Ти живеш моїм життям, в той час як я живу у забутті. Ми одне ціле, яке було розділеним. Ти нічого не зрозуміла?

Я захитала головою.

-Знайди пророцтво і дізнайся! Від цього залежить дуже багато.

-Яке пророцтво?

-Я не можу сказати прямо! Страх і розруху воно несе- ось підказка. Знайди його і склади два плюс два- ти зможеш.

Після цих слів відображення розплилось і знову показало мене.

І тільки шепіт:

-Воно було одним, но його розділили!

А далі знов темнота.

Мене викинуло у кімнату. Чомусь на інтуітивному рівні я зрозуміла. Спогади! Але чиї? Більше питань я не встигла задати, адже мене пробили емоції. Емоції жінки, яка ридала посеред цієї кімнати.

"Як би не було прикро, але існує тільки одна емоція, яка доводить нас до конвульсій- злість. Вона виїдає всю душу і серце, вона вигризає всю совість і всі думки, вона спалює усмішку і справедливість. Вона контролює кожний рух і кожний вираз обличчя. Злість горить чорним пламенем й обвуглює нутрощі. Гнів кричить, вищить, гарчить! Злоба горланить й тобі здається, що кожен хто попадеться на очі стреться в порошок. А найгірше, що ти хочеш щоб всі стали прахом!"- це були думки жінки.

Після цього, вона витягнула знайомий мені камень з чотирьма стихіями і промовила: